Роковини Фащівської трагедії 45-го. - 9 Червня 2015 - Інформаційний сайт села Фащівка
Четвер, 08.12.2016, 09:53Головна | Реєстрація/Sign Up | Вхід/Log In

Форма входу

Пошук по сайту

Календар

«  Червень 2015  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
2930

Міні-ЧАТ

Повідомлення



Останні дописи


********
Videofilm uroczystości
200 – lecie kościoła Świętego Stanisława w Tarnorudzie.
В розділ VIDEO-матеріали завантажено 3 фільми приурочені події святкування 200-річчя храму в селі Тарноруді.
В розділі VIDEO-матеріали завантажено 2 фільми "Перше святе причастя". Подія відбулась в с. Турівка 29 травня 2016 року.
********
********
Відео - матеріал про похід на Стінку для вшанування пам'яті трагічно загиблих 1945 року
********
********
********
Приємного перегляду

Портали/сайти


Село в соцМережах

Сторінками газет



Свобода - тернопільська газета



Оцінка сайту

Оцініть цей сайт
Всього відповідей: 250

Відвідувачі

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
free counters

Реквізити сайту:


E-mail the site:
evgyb@rambler.ru

(067)9296598

Головна » 2015 » Червень » 9 » Роковини Фащівської трагедії 45-го.
18:36
Роковини Фащівської трагедії 45-го.
Всі з полегшенням зітхнули, коли грозова хмара посунула в східному напрямку не зачепивши нашого села. Хоч і дощ для полів і городів дуже потрібен. Та не сьогодні. Бо те, що запланували, уже переносили.
Не вийшло піти 4 квітня, то ж спланували на другий день Зелених свят, при умові що не підведе погода. Дуже хмарно, парко і майже накрапає дощ. Та звуки грому помалу віддалялись від Фащівки.
На 1 червня 2015 року було заплановано після святкової літургії в церкві, піти на Стінку, де відбудеться панахида за загиблими односельчанами нашого та інших сіл далекого 1945-го року. Готувались виступи до вшанування роковин трагічних подій, які сталися 70 років тому. Отже - трагедія Стінки (Стінка - назва кар'єру у Фащівці) та трагедія Зелених свят. Другий день Зелених свят став останнім в житті 22-23 повстанців 45-го. Дані про ці події дуже скупі та часом неточні. Цей останній день в житті повстанців (всі вони були не місцеві), випав тоді дещо пізніше, на 25 червня (за іншими даними на вівторок 26 числа).
Що знаємо про деталі цієї трагедії? (Книга пам'яті "За Україну, за її волю...", вибране з цієї книги що стосується нашого села розміщено у Блозі. Пряме посилання на матеріал в повному обсязі
дивіться ТУТ). Ось коротко:
"По двотижневому рейді по терені Кам'янець-Подільської, нині Хмельницької області, після запеклого бою у лісі, коло селища Копайгород Барського району (Вінничина) відділ "Бориса" зупинився в Кокошинському лісі, де була їх основна "вихідна" база, кілька бункерів, на короткий відпочинок. З десяток хлопців, боївки Бойчука-"Сірка" тим часом чекали в с. Фащівка. На другий день Зелених свят до них приєдналося сорок чоловік.
Фащівка рахувалася "нашим" селом, була віддалена від гарнізонів та в ній не було стрибків. Розійшлися по стодолах добрих людей, проведені сюди своїми зв'язковими. Ніч була настільки спокійною, що навіть собаки не гавкали. Мали наказ командира, в разі тривоги зібратися до старих окопів, що залишилися з 1944 року, на рівнинному, вкритому травами та лозами березі Збруча. Вже від ранку помітили чатові чекістів, що повзли зміями, закриваючи в кільце село. Зав'язався нерівний бій, проти повстанців виступили відразу гарнізони Підволочиська, Скалата, а по тому березі ріки - Городка. Всього понад 600 чоловік. Повстанці відстрілюючись відступали до умовленого місця і все частіше падали під перехресним вогнем.
Учасник того бою, тоді 17-річний Тимофій Худик зі Староміщини згадував: "Ми відступали разом з моїм тітчиним братом Мирославом Андрушківим - "Чорним", що був у "Бориса" заступником. Зненацька він закричав, а стрілянина була така, що щось розібрати було важко: "Тимку, біжи до Збруча, а я тебе прикрию, я ранений в ногу". Сам дошкульгав до найближчої хати, де жив Муц і сказав, аби всі тікали з хати, бо буде звідтіля відстрілюватися. Господар кинувся через вікно і враз впав скошений чергою. "Чорний" відстрілювався до кінця і згорів в палаючій хаті.
Його кості люди по тому позбирали і поховали в спільній могилі, разом з іншими повстанцями, там також поховали господаря Муца, одну дівчину та сімдесятирічного старого, яких постріляли чекісти". Тимофій розповідав, що він таки добіг до тих окопів, там було з 20 повстанців, але позиція їх була вкрай не вигідна, бо чекісти стріляли по них з другого, високого берега Збруча. По якихось кількох хвилинах замовкли наші кулемети: станковий "Токарєв", "ручняк дєхтярьов" та чеський "УОП" - закінчилися набої. Нас залишилося ще 6 і ранені зривалися гранатами.
Повстанець Андрій Осадчук - "Орлик" з криком "Слава Україні!" вискочив з окопу, та й упав, зрешечений кулями. Я, згадує Тимофій, побіг в бік річки. По ньому стріляли, та лише в Збручі він почув біль від ран заподіяних у живіт та в руку. Добравшись, якось до хатини на тому боці ріки він втратив свідомість. Опритомнів, як два чекісти вели його попід руки через кладку. "Вони тримали мене міцно, аби я не кинувся у воду, чого по правді дуже хотів, оцінивши всю ситуацію. Вели мене попри ті злощасні окопи, де лежали мертвими мої друзі - пошматовані гранатами та постріляні кулями. Підводили до кожного, вимагали - "назові бандітов!", і страшенно били. Я їм називав придумані тут таки псевдо, та думав, що чорта лисого ви довідаєтеся їх правдиві імена, адже нелюди би вимучили всі ці родини.
А далі був військовий трибунал, та для мене 17-річного незбагненний термін - 25 років. Потім етапи, Воркута, каторжна праця, спецлаг, рєчлаг, шахта, та так доти, доки дідько не взяв і генерального бандита - Сталіна. Відбув я 17 зеківських літ, але не шкодую ні за чим, а прийшла б потреба то віддав і би не вагаючись своє життя за наймилішу Україну, адже нашим девізом було: "Воля, або смерть!" Соромно, що у нашій державі пси-чекісти жирують, а повстанці, їх вдови, сестри, брати, матері, нащадки, родини не визнані на державному рівні. То є велика ганьба та несправедливість, але ми знаємо, що наша кров була не марна. Тож "Слава Україні та Героям Слава!"
Про цей незабутній бій мешканці Фащівки розповідали своїм дітям і онукам пошепки, бо за таке можна було їх, малих, наразити на поважні проблеми. З другого боку кров повстанців взивала про пам'ять та молитву..." (кінець цитати). Книга пам’яті «За Україну, за її волю…»
Тернопіль: «Збруч», 2006.
В цьому бою загинув Задубера Степан - вояк УПА, Луб'янецький Володимир і Цетнар Володимир з сотні "Бориса", Голубецький Михайло, Андрушків Мирослав (псевдо "Чорний"), Осадчук Андрій (псевдо "Орлик"). У матеріалі
Степана Гринчишина "За Україну, за її волю...", є короткий епізод про фащівську звязкову Оконську Ганну (розділ "Журавка"). У цьому ж матеріалі в статті Ю. Мокрія є розділ "Олійник власним життям врятував 83 односельців" є короткий епізод про В. Луб'янецького.
Новий сільський цвинтар Фащівки. Під його територію було куплено поле у Оконського Йосифа (в Журака на Святівці, так називали по сільському, хоча ніякого відношення до сім'ї Жураків, він не мав. Тільки те, що сім'я Оконських купили пляц у цієї сім'ї під забудову), і освятили в 1930 році. Нічим не примітний памятник десь посередині кладовища, серед розлогих лип.
І напис: "ТУТ СПО МУЦ МИХАЇЛ В.1902Р. ГОЛУБЕННИЙ МИХАЇЛ В.1914 Р. ДОМІНІВ ІГНАТІЙ В.1870 Р. ЗАГИНУЛИ ТРАГІЧНОЮ СМЕРТЮ П.1945 Р". І все.
Так мало знаємо про цю трагедію. Це імена Фащівлян, там немає ще Пантелеймоновича Федіра, який також загинув цього дня. З імен вояків УПА, тільки ці: Андрушків, Голубецький, Осадчук, Цетнар, Задубера та Луб'янецький (коротко про повстанців Задуберу Степана, Луб'янецького Володимира, Цетнара Володимира дивіться у матеріалі "Книга пам'яті "
За Україну, за її волю..." част-4"). В Зелену суботу, вони ще купались у водах Збруча під Кокошинцями. А в понеділок вже мертві лежали під палючим сонцем біля садка Івана Славка, куди їх тіла позвозили. Хоронили на кладовищі аби-як. "Нечего панькаться с бандеровцами" кричали з піною у рота гарнізонці до селян, які хотіли рядочком поскладати тіла у величезній ямі-могилі на сільському цвинтарі. Так і поскидали їх, безіменних.
Пам'ятаймо про них, бо час невблаганно стирає з пам'яті всі подробиці.
Щороку відбувається панахида на цій могилі, яка в тайні тримає імена ще двох десятків невідомих нам людей. За цими десятками чиїсь життя і нездійснені мрії.
Крім двох масових вбивств, в селі були сім'ї, які також не оминула біда. "Нічними" бандитами без якихось причин знищувались цілі родини. Така собі - українська різанина. Кожен тримався свого переконання у поглядах, яке переростало у протистояння в заполітизованому у ті часи селі. Ненароком кинута кимось фраза, часом оберталась для нього великим лихом, якщо хтось її неправильно зрозумів.
"Нічні" - їх в селі чомусь називали "бандерівці". Від природи маємо розум і волю творити добро, совість що контролює твої вчинки. За гріхи, кожен понесе свою плату незалежно від того, до якої політичної сили приналежний. Бо сказано: "Не вбивай".
Велика кількість невинних людей села знищена у братовбивчій різанині. Занапащена тими, хто називав себе патріотами, а насправді вбивав і грабував. Здавалося, що таке вже не повториться. Та маємо Схід. Маємо війну з зовнішнім окупантом, війну громадянську, братовбивчу.
Галичина. Вона завжди була під чиїмось чоботом. Хочеться кращої долі для себе та свого села (межу балансування воно перейшло, тепер по похилій котиться до межі вимирання). Молодь покидає село назавжди, вони не лелеки що повернуться назад будувати тут своє гніздо. Та нашим "слугам" у Києві до цього байдуже. Та коли продовжиш цю тему, у своїх висновках дійдеш до сепаратизму.
1 червня 2015 року, бл. 16:00 год. Колона людей під звук церковних дзвонів рушає на Стінку (піщаний кар'єр). Маленькі діточки мають нести 24 свічки, за кожного загиблого вже там, у глибоких штольнях піщаної гори. Але цих загиблих там значно більше ніж тих імен що викарбувані на холодному мраморі. Чомусь доля дарувала нашому селу дві жахливі події в одному році. Про трагедію Стінки 2-4 квітня 1945 року знаємо дещо більше ніж трагедію Зелених свят 25-26 червня. Вона описана у матеріалі "
Трагедія в піщаному карєрі Стінка 1945 року" за матеріалами та розповідями старожилів села.
Там на високім пагорбі Стінки зустрілися парафіяни кількох сіл. Все почалося з молитви. Потім вірші розказали наймолодші жителі села. Виступили хористи села Турівки та Фащівки, які заспівали дуже багато чудових пісень. Зі своїми піснями прибули жителі села Монастириха в складі: Шутка Марія, Заяць Олександра, Тарнавська Надія, Андрейчук Аделя, Канцірук Софія, Войціцька Оксана та інші. Дуже гарну пісню про наших повстанців виконав хор села Мала Лука (в складі - Макари Миколи та Марії, Магеровського Дмитра, Вівчара Йосипа та Ольги, Задорожної Галини, Цвігун Ярослави, Реус Галини), шкода що тільки одну пісню. Всі уважно слухали чудовий спів молодої дівчини Ірини Задорожної (с. Мала Лука), яка виконала пісню "Над землею тумани...".
Про патріотів нашого краю співали три молоді парубки - Олег Маленчук, Дмитро Гловіцький та Дмитро Цвігун. І знову звучать пісні у виконанні Турівського хору в складі: Юрко Валентини, Клюхіної Ганни, Мартинюк Ольги, Величук Марії, Коломієць Олени, Кондрат Галини, Доброхлоп Мирослави, Скальської Юстини, Мартинюка Михайла, Цимбрака Богдана, Мартинюка Любомира та Каптія Івана.
Наша фащівлянка Соломія Грицай розказала вірш "Героям Стінки", який склала наша жителька, яка тепер проживає у Львові Марія Бурак.
Разом з дружиною заспівали власну пісню "Моя Фащівка" наші земляки - сім'я Оконських з Тернополя. Про випробування, які випали на долю повстанців що боролись за кращу долю для народу та нинішніх кар'єристів, які засіли там у Верховній Раді говорила представник партії "Свобода" (з Підволочиськ) Ганна Хведа. Священики згадали і героїчне минуле вояків УПА і сьогодення. Була молитва за усіх невинно вбитих, за загиблими у лабіринтах копалень перших днів квітня, та повстанців чиє життя обірвалось спекотного червня 45-го.


Везіння
Було в боївці тільки дев'ять їх,
Облавників ішла ціла навала.
Але біда - вже випав перший сніг.
Та від "рубах" швиденько відірвались.
Сліди. Дійшли до річки. І вона,
Їх рятівниця в ті важкі хвилини,
Їм (всі вони місцеві) не страшна,
А тих облавників надовго там зупинить.
Щоб не виднів там на снігу їх слід
(На річці тій вони всі броди знали),
Пройшли рікою всі, і там де брід,
На другий бік щасливо перебрались.
Облавники пішли по їх слідах.
Що річкою брели, їм ясно стало.
Та у якому напрямі був шлях,
Облавники таки не відгадали.
Брели рікою хлопці в правий бік,
Облавники йшли берегом наліво,
То був для хлопців тих щасливий рік,
Із небезпек виходили щасливо.
Хоч був жорстоким чужинецький лад,
І небезпеки скрізь, на кожнім кроці,
Не мали ні поранень, ані втрат
В щасливому для них отому році.
Не віднайшли облавники тих місць,
Де хлопці переправилися вдало,
А щоб на чімсь зігнати чорну злість,
То верби над рікою "розстріляли".
Цей чудовий вірш про переслідування більшовицькими карателями наших українських повстанців написав наш тернополянин Зиновій Сердюк з села Гаї-Шевченківські.
Україна понад усе! Слава Україні!

P.S.
Відеоматеріал про похід на Стінку 1 червня 2015 року можна переглянути в розділі "VIDEO-матеріали" на сайті, або за прямим посиланням на YouTube.
Переглядів: 1131 | Додав: Administ-or | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
uCoz-forum YD Свобода IP WebPlus тИЦ PROXI