Часто буває так, що на цікаві речі натрапляєш випадково.
Настінні розписи та образи нашого храму. Ми вже звикли до них. Їх бачать всі, хто приходить до церкви. Але ніхто не бачить те, що за ними..., по ту сторону колись позолоченої рамки.
Перші дні травня 2018 року стали початком по відновленню стін внутрішньої частини нашої церкви, яку колонізував грибок. Станом на середину серпня 2019 року стіни церковного приміщення було заново перештукатурено (більш детально про хід робіт читайте в матеріалі "Реставрація церкви Різдва Діви Марії.").
Під час допоміжних робіт, як знімання образів для їх очистки від пилюки, відкриваються нові подробиці історичних фактів церковного життя. Що приховує зворотній бік церковних ікон? Образ куплений на власні кошти Анною Козій та образ від жіночого братства. "Сей Образ справила Анна, жена Іоанна Козія, власним коштом р.Б 1902". Хто були ці жертводавці? Час біжить і спідометр життя накручує роки, які віддалають нас від якоїсь події. І ці події потроху стираються з пам'яті. Ми співаємо "Вічная пам'ять...", але вона не вічна.
Зарослий бурянами сільський цвинтар. Війну з зарослями - програно. Кілька людей в селі не здатні утримувати в порядку територію двох кладовищ: старого і нового. І це не тільки в Фащівці, а й в Луці, Тарноруді та в інших малочисельних селах. Де є великі громади, як наприклад Турівка, Іванівка, Качанівка - там впорядковано. Але є винятки, як наприклад маленьке село Постолівка (Хм.обл). На сільському кладовищі взірцевий порядок. В чому причина? Іван і Анна Козій. Я здається знайшов могилу Івана і Анни Козій. Старий залізний хрест з табличкою без дат народжень і смерті на старому зарослому цвинтарі. Хтось поставив пластмасові квіти, які від сонця вже зробились безбарвні. Час затер всі деталі, залишивши тільки імена вибиті в блясі: "Іван Анна Козій. Вічная їм пам'ять", але вона не вічна. Бо колись відпаде табличка, чи дерево зруйнує хрест, а людська пам'ять...
В Метричній книзі народжень знаходимо такі відомості, що в Івана Козія (сина Григорія і Анни Козій) та його дружини Анни (дочки Миколи Пелехатого та Меланії Заболотної) 11 травня народились діти: Марія (1881 р.н.), Текля (1884 р.н.), Яків (1887 р.н.). Ще одна дитина померла маленькою. Дослідження зробимо по одній з цих осіб, а саме дочці Козія - Марії. Вона вийшла заміж за Якова Гука (сина Йосифа і Ганни (дівоче прізвище - Федишин)). Яків Гук і Марія Козій мали дітей: Йосиф (30.3.1901), Ксеня (1.2.1903), ще Ксеня (8.4.1905) - одна з них померла, Текля (31.3.1906), Марія (18.09.1908), Гавриїл (26.7.1911), Михайло (23.10.1912) і Теодор (1.11.1917 р.н.). Останній, Теодор (Федір) Гук був вивезений в Казахстан (див. Гостьова книга, допис 24-25). Марія Гук (1908 р.н.) одружилась з Небесним Миколою. Отже діти Марії (Гук) і Миколи Небесного (Галина і Михайло) являються правнуками Ганни Козій (Пелехатої), яка подарувала цей образ у 1902 році. Бромірські. Вже немає майже сліду від могили фундатора нашої церкви Владислава (Льва, Леона) Бромірського. Окремі елементи пам'ятника порозкидані на відстані кількох метрів від гробовця і повстригали глибоко в землю. Чи то наслідки зрізання дерев чи його величність Час зруйнував фігуру. Але колись йому співали "Многая літа", а коли прийшов його час "Вічная пам'ять". Організатор, жертводавець і фундатор церкви Різдва Пресвятої Діви Марії Владислав Бромірський, та його син Казимир який дарував головний запрестольний образ. Якби не знімали цей образ для очистки від пилу, то ніхто навіть не знав би ці імена, адже вони по ту сторону ікон.
Одна жінка розповідала, що той горбок на старому цвинтарі Фащівки, то є могила якихось лірників, які йшли зі сходу, вже тут у селі захворіли на тиф і там їх поховано. Отак передасться якась неправдива інформація, хтось її перехопить, і вона вже стає істиною. Гробовець Бромірських (2023 рік). Ні, не лірники. Це гробовець пана Бромірського. Знаємо про нього дуже мало. В 70-х роках минулого ст. на старому кладовищі ще можна було прочитати напис на могильній фігурі "Bromirsky".
Запрестольний образ, (який на жаль піддався реставрації в 90-х роках) дарували церкві пан Казимир Бромірський та господар Ігнатій Оконський (фото нижче).
Стало відомо, що Ігнатій Оконський (нар. 1847 - пом. 1927) - 20 років був вітом у селі і являється прадідом Федіра, Ігоря та Галини Оконських. Ігнатій Оконський - син Томофія і Марії (з дому Потурна). Одружився на Марії Михалєвич (її батьки Михайло Михалєвич та Ірена Махобей). Мали дітей: Михайло (1879 р.н.), Текля (1880 р.н.), Ганна (1882 р.н.), Теодор (1884 р.н.), Анастасія (1886 р.н.), Ірена (1887 р.н.), Йосиф (1889 р.н.), Теодор (1890 р.н.), Текля (1892 р.н.), Йосиф (1893 р.н.). Ігнатій Оконський помер 10.09.1926 року у віці 79 років. Похований з родиною на старому кладовищі.
Не вдалося знайти ніяких відомостей про художника Йосифа Гегедиша, який малював образи: запрестольний і ті що вчеплені на хорах. Відомо що коріння художника бере початок в Угорщині (hegedumuvesz - скрипаль). Малювались ці образи за часів Австро-Угорської імперії.
Та у нас дуже мало інформації про родину панів Бромірських. Ось де-які виписки з Інтернет ресурсів:
1. pisma w zwiazku ze sprawa miedzy Erazmem Bromirskim a Stefanem Filipszynem o grunt w miasteczku Tarnoruda [cyr. tarnopolski], w tekscie szkic planu wspomnianego gruntu [1856];
2. Erazm Bromirski. Miejsce: Tarnoruda, dek. Tarnopolski, obw. Tarnopolski. Data: 1841, Opis: patron tabularny parafii. GP, za: Szematyzm kleru rz-kat. archidiecezji lwowskij 1841.
3. Erazm/Jozef Bromirski. Miejsce: Faszczowka, cyr. tarnopolski. Data: 1860. Opis: dziedzic nad. GP, za: Puslowski Z., Szlachta Galicji w XIXw, Bibl. Jag.
4. Kazimierz Bromirski, miejsce: Faszczowka, pocz. Tarnoruda, pow. Skalat,Data: 1902. Opis: wlasciciel tabularny. Nad. aleator, za: Ksiega adresowa krolewskiego stolecznego miasta Lwowa. R. 1902, za: wbc.poznan.pl. (ДЖЕРЕЛО).
5. Prawem spadku i posagu nabyla klucz grzymalowski Konstancja Rzewuska, matka Waclawa Seweryna Rzewuskiego o przydomku «Emir». Komornik graniczny Erazm Bromirski z Bromierza herbu Pobуg, syn Maryana na licytacji kupil Faszczуwke wraz z miasteczkiem Tarnoruda.
W II Rzeczypospolitej stacjonowaly tu jednostki graniczne Wojska Polskiego: we wrzesniu 1921 w Faszczowce wystawila placowke 4 kompania 23 batalionu celnego. Переклад пункту 5: За законом про спадок та придане, Констанція Ржевуська, мати Вацлава Северина Ржевуського прозваного «Емір», придбала ключ Гримайлівський. Прикордонний судовий пристав Еразм Бромірський з Бромежа, син Мар'яна купив Фащувку разом з містечком Тарнорудою на аукціоні.
У Другій Польській Республіці тут розміщувались прикордонні підрозділи армії Польщі: у вересні 1921 р. У Фащовці було створено 4-ту роту 23-го митного батальйону. На 1860 рік згадується пан Jozef Bromirski.
На горищі церкви віднайшов аркуші якихось старих документів, припорошених товстим шаром пилу. Почав їх вивчати.
Особливо цікавою була папка з назвою "Церковний інвентар" де описується загальний і внутрішній вид церкви: з якого матеріалу, коли і ким побудована, яке склепіння, опис ікон, іконостасу, яка дзвіниця, скільки дзвонів і т.д. Книга Церковний інвентар 1903 року.
Інвентарна книга датується 1903 роком. Текст написаний чорним чорнилом, а згодом в якомусь році зроблено виправлення фіолетовим чорнилом, і на першому аркуші є дата 1933 рік.
Доповнення робилось в часі канонічної візитації 15 червня 1933 року (Канонічна візитація єпархії єпархіальним Єпископом, є одним з обов’язків, згідно якого він зобов’язаний ретельно візитувати єпархію принаймі раз на п’ять років. В часі такої візитації перевіряються записи церковних книг та інше).
"Церков побудована в 1867 році з каменя коштом і заходами місцевих парохіян при помочі властителя дворського в Фащівці Високоповажного Пана Владислава Льва Бромірського" (дивіться аркуш опис церкви). Антимність (тобто право здійснювати усі християнські обряди) датується 14 жовтня 1901 року.
Дзвіниця з каменя у Фащівці збудована раніше від церкви - приблизно 1860 року (імовірно, коли ще стояла дерев'яна церква (посилання на документ).
Є документ де комітет церковний в Фащівці за участю пароха Василя Левицького та дяка Дмитра Гаврилишина 1.02.1922 року роблять запит на повернення 4 дзвонів забраних російськими військами в серпні 1915 року. Вказують їх вагу, а саме: 200 кг, 120 кг, 40 кг і 30 кг. (Чому російські війська? див. в цьому МАТЕРІАЛІ).
В інвентарній книзі зустрічаємо такий запис про кількість дзвонів зроблений чорним чорнилом: "4 (чотири) різної величини з котрих один середній купив господар Михайло Гаврилишин". Який саме "середній" - невідомо. Чи 120 кг, чи 40 кг?
На момент складання книги "Церковний інвентар" у 1903 році великого дзвона з назвою "Василій" - ще не було. Його сім'я Миськівих замовила і купила 1911 року (тому і проставлена цифра - 4 дзвони на 1903 рік). Опис кількості дзвонів. В описі дзвіниці і кількості дзвонів які мали бути на ній, цифру 4 виправлено на 5 фіолетовим чорнилом (бо на 1933 рік вже був дзвін що перевозився на ім'я Якима Гаврилишина, що помилково вважався п'ятим за рахунком, куплений 1923 року вагою 77 кг (насправді - шостий, див. Накладну).) і дописано: "найбільший, що тепер є, купив Василь Миськів. 3 (три) забрали москалі - лишилось два". (див.документ). Той, хто робив виправлення, не вдавався в документи купівлі дзвонів (або не знайшов цих квитанцій). Він бачив, що на дзвіниці з місцем на 5 дзвонів - залишилось 2, тому дійшов висновку, що тільки 3 (три) забрали московити. Бо загальна кількість дзвонів мала б бути - 5.
(Насправді маємо історію шести дзвонів, з яких на момент складання Книги "Церк.інвентар" були: 200 кг, (120 і 40 кг - один з них купив на свої кошти Мих.Гаврилишин) і малий дзвін 30 кг.
Вони забрані злодіями-московитами. Дзвін "Василій" - 377 кг куплений сім'єю Василя і Євдокії Мисько 1911 року (освячений 1912 року), та дзвін вагою 77 кг, який перевозився на ім'я Якима Гаврилишина кінця 1923 поч. 1924 рр.). Дуже короткий час простояли всі 5 дзвонів. 1912 року до 4 дзвонів приєднався і був освячений великий дзвін "Василій" вагою 377 кг, а вже 1915 року 4 дзвони вагою: 200, 120, 40, 30 кг вкрали московити (див. Запит на повернення 4 дзвонів). А 1924 року освячено 77 кг дзвін.
Ось так зробили помилку в кількості вкрадених дзвонів в Інвентарній книзі де фіолетовим чорнилом дописали "3 забрали москалі - лишилось 2". Вкрадено чотири дзвони, що перечислені вище і про які робився запит на їх повернення.
Таким чином на сьогодні маємо два справжні дзвони - дзвін "Василій" - сім'ї Василя і Євдокії Мисько, малий дзвін Гаврилишиних і саморобний дзвін з бортової танка, який зробив Михайло Кава.
В Інвентарній книзі є запис, що метричні книги ведуться з 1784 року і нараховують 7 томів. 1930 року громада Фащівки закупила 1/2 морга поля на розширення цвинтара.
З 1896 року богослужіння відправляє парох Мальчинський (Також дивіться матеріал "Наш храм відзначив 150-літній ювілей").
З 1910 року відправи проводить Іван Кулицкий, за ним Ксьонжек а тоді Василь Левицкий. Василь і Євдокія Мисько. 22 травня 1912 року було доставлено Великий дзвін на ім'я Василій, який купила сім'я Василя і Євдокії Мисько (по інших документах Миськів), виготовлений у Калуші в ліярні дзвонів Антонія Серафина. Вартість дзвону становила 1248 корон, окрім перевезення. Викарбувано напис на Великому дзвоні Василія: вгорі- "Вилитъ Антоніємъ Серафинъ въ Калуши года 1911". Напис по центру дзвона: "Во славу всемогущого Бога дзвонъ сей жертвовалъ до церкви Фащовкі Василь и жена его Євдокіи Мисько на вічну свою память року 1911". Напис на стороні дзвона від дороги: "Имя сего дзвона Василій за душпастирства Вч от Іоана Кулицкого року Божого 1911". (відео дзвона).
Дзвін було встановлено 1912 року, хоч був вилитий в 1911 році, мабуть повинен був вистоятись певний час.
Василь Мисько, житель Фащівки, який проживав в будинку під №113, помер в віці 74 роки і похований на старому кладовищі (Метрична книга померлих, С.120 (1912).
В примітці значиться "х.о. 10/7", можливо могила за номером 10 (7 ряд), чи навпаки? Його дружина Євдокія (дівоча -Швед). В книзі Церковний Інвентар знаходимо такий запис: "З запису бл. п. Василя Миськів, помершого в Фащівці 9 липня 1912 р. одержала церков в Фащівці 3 морги грунту. Грунт той в Скалаті рішенням з 25 серпня 1910 р. "заінтакулював в стані вольнім від тягарів" на річ церкви в Фащівці, ...(далі читається важко)...Прокураторн... скарбу рішенням з го...1910 прийняла се до відома...щоби з того спродати 1 морг на кошти похорону і будову дзвіниці поручає предложити конкретний внесок". Допис зробив о. Іван Кулицкий.
В книзі Церковний Інвентар (стор.9) є запис Богослужебних фундацій - за Владислава Льва Бромірского, Василя Миськіва від 1911 р. та фундатора Мик. Федишина (про останнього мало що відомо). За їх вклад в нашу церкву проводились відправи.
У церк. книзі померлих священники робили записи, як наприклад: "Іван Козій, вдовець по блаженній пані Анні з роду Пелехатих". Це про тих, що дарували на церкву образ Божої матері, що висить зі сторони хорів.
В церковній книзі померлих згадуються ще такі прізвища блаженних: Захарій і Марія Курій, Андрій та Христина Гуцалюк, Антон і Ганна Левицькі, Дмитро та Анастасія Оконські. (Блаженний — людина, яка сподобилася пізнати благодать Божу, місцевий святий у православних християн і католиків. Блаженний, як і святий, вказує на те, що людина перебуває в Царстві небесному поблизу престола Господа Бога, отже може заступатися перед Богом у Троїці славним за грішних людей). Меценати. "Тільки благочинністю, добродійством можна змусити інших пробачити своє багатство," – так дотепно писав про меценатство Антуан Франсуа Прево, французький письменник, на початку 18 століття.
Наприкінці 19 - поч. 20 ст. відомими меценатами в Україні були релігійні інституції і діячі. Наприклад у Києві центром доброчинності був Свято-Покровский монастир. Монахиня із знатного царського роду була зцілена молитвами і на знак вдячності Богові заснувала у Києві монастир та створила при ньому численні доброчинні організації: лікарні для бідних, аптеку, церковну школу для дівчат, майстерні, притулки для сиріт, бідних дітей та одиноких. Жертводавці Були такі люди і в нашому селі, які жертвували кошти на придбання атрибутики та інших речей до нашого храму. Відомо, що великий світильник до церкви придбав господар Винник (тепер цей світильник знаходиться на горищі церкви). Але й церква виступала спонсором.
В цій же книзі (Церковний інвентар) серед сторінок знаходжу квитанцію про передачу 50 злотих від церкви для будівництва читальні "Просвіта" передані Павлу Задоріжному (Задорожному). Мотря Заболотна (5.01.1856-25.05.1937). Заболотна (з дому Мотря Славко або Макара ?) одружилась на вдівцеви (Йосиф Заболотний). Троє дітей померли малими - Іван (+1866 р), Павло (+1872 р) і Ганна (+1879 р). Самітні люди за свою прийняли на виховання чужу дитину - Франку (згодом по чоловікові Гончар). Хатина стояла у вуличці з теперішньою назвою Провулок Зелений. Померла у віці 81 рік. В книзі церковний інвентар знаходимо і такий запис: "В році 1937/1938 відновлено і відзолочено іконостас, ківот і рами образу запрестольного коштом 2500 злотих. На це записала Мотря Заболотна 1 морг поля, який продано за 1400 злотих. Решту кошту покрила скарбона церковна. Роботу різьбярську і золотарську виконав п. Качмарський з Тернополя" (див. документ). Прим. КАЧМАРСЬКИЙ Антоній (Kaczmarski Antoni; кін. 18 – 1-а пол. 19 ст.) — польський живописець. 1801 — виконав настінні розписи у костелі оо. Бернардинців у м. Збараж. 1859 — обновив стінопис церкви Пресвятої Трійці в с. Зарваниця (нині Тернопільського району Тернопільської області. Невідомо чи є зв'язок з художником, який малював Св. Бориса, Гліба, кн. Володимира і Ольгу у нашім храмі? Цінним історичним документом є вищезгадана Метрична книга померлих по с. Фащівці, яка охоплює період з 1860 - по 1944 рік. За записами в ній маємо такі відомості про перебування священиків на парафії:
Так до березня 1860 р. - записи в книзі робить парох Йосиф Сокульський.
З березня 1860 р. - Михайло Сідорович.
З червня 1865 р. - Климент Глінський (капеллан с. Рожиськ).
З листопада 1865 р. - знову записи за підписом М. Сідоровича.
З травня 1866 по березень 1868 року Климент Глінський. Імовірно, що він робив освячення нашого храму у вересні 1867 року. Далі записи з березня 1868 по січень 1884 роки робить Кароль Чемеринський.
З лютого 1884 року по березень 1885 р. записи веде М. Івасєчко.
З квітня 1885 до травня 1886 року записи веде Лев Чемеринський (адміністратор парохіальний).
З травня 1886 по травень 1893 року - Володимир Колянковський.
З жовтня 1893 по січень 1894 р. - Михайло Івасєчко (парох Рожиський).
З січня 1894 по вересень 1895 р. - Грегор Дяків.
З вересня 1895 р. записи веде Ємельян Мальчинський.
Останній запис в Метричній книзі померлих парох Ємельян (Омелян) Мальчинський робить в червні 1903 року.
З серпня 1903 і до кінця вересня 1904 р. в цій книзі записи робить Туркевич.
З жовтня 1904 по лютий 1907 років записи веде в книзі померлих Андрій Гаврищак.
З травня 1907 р. до цих обов'язків приступає Іван Кулицкий.
В лютому і березні 1918 року записи в книзі робить парох з с. Кокошинці - Дмитро Ксьонжек (всього два записи).
Далі з квітня 1918 року бачимо почерк Миколи Винницкого (від жовтня 1919 року записи ведуться не на латині а українською мовою. Сторінка 132, Метрична книга померлих). З квітня 1921 року гарним почерком на українській мові записи робить вже парох Василь Левицький, про якого багато матеріалів в архівних документах, зокрема документ на повернення дзвонів вивезених у Росію. З травня 1924 року, Левицький знову записи робить на латині. Останній його запис в Метричній Книзі померлих датований жовтнем 1942 року (Стор.157 (1941-1943)).
В цій книзі починаючи з січня 1943 року по вересень похорони реєструє Стефан Потурняк (парох села Турівка).
З вересня 1943 року записи священика Євгена Славського закінчують цю книгу. Книга "Доходів і витрат" церковних коштів охоплює період з 1905 по 1942 роки. В ній детально описано надходження коштів від селян - позики і пожертви (посилання на розділ копій). Книга Доходу і розходу (1905 - 1942 рр). Про кошти на дзвін. Ось сторінка з описом приходу коштів і на що було витрачено. Наприклад якусь кількість коштів потрачено на купівлю дзвона Гаврилишиним у 1923 році з проданого церквою зерна (йдеться про шостий дзвін вагою 77 кг).
У книзі "Церковний інвентар" немає даних, коли був куплений "Божий гріб" (див.фото). Гортаючи сторінки книги "Дохід і розхід" були тільки записи типу: "отримано з Плащаниці...", і вказана сума коштів. Єдиний запис "з таци Божого Гробу" датований 5 квітня 1942 року (чи можемо припустити, що Божий Гріб був куплений прибл. 1941 року?).
Також відсутні дані про придбання нашої Плащаниці. В книзі вона чомусь не згадується. В 2022 році стару фащівську Плащаницю віддали на чиюсь церкву, а на сьогодні маємо нову Плащаницю вишиту бісером Ганною Головко. Її освячення відбулось 17 квітня 2022 року, а 18 квітня майстриня померла. Всі матеріали для вишиття були профінансовані фащівлянкою Іриною Муц. Книга Доходу і розходу (1905 - 1942 рр). "...з таци Божого Гробу". Останній запис в цій книзі датований 20 вересня 1942 року.
26 вересня почалися розписи стін нашої церкви. Вона вже буде іншою, не такою, як ми її знали десятки літ. А церковні ікони і надалі роками висітимуть (можливо чекаючи чергової реставрації), як висіли за наших батьків. Але тепер ми знатимемо їх зворотній бік, на якому записана їх історія, яка складає історію нашого храму. Поділитись матеріалом:
