Трагедія в піщаному кар'єрі Стінка 1945 року - 5 Червня 2011 - Матеріали блогерів - Інформаційний сайт села Фащівка
Понеділок, 05.12.2016, 10:30Головна | Реєстрація/Sign Up | Вхід/Log In

Форма входу

Категорії розділу

Статті користувачів сайту [17]
Статті з ІНТЕРНЕТУ [8]
Передрук статей з інших мереж які мають відношенням до нашого населеного пункту
Історія села та краю [1]

Пошук по сайту

Календар

«  Червень 2011  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
27282930

Міні-ЧАТ

Повідомлення



Останні дописи


********
Videofilm uroczystości
200 – lecie kościoła Świętego Stanisława w Tarnorudzie.
В розділ VIDEO-матеріали завантажено 3 фільми приурочені події святкування 200-річчя храму в селі Тарноруді.
В розділі VIDEO-матеріали завантажено 2 фільми "Перше святе причастя". Подія відбулась в с. Турівка 29 травня 2016 року.
********
********
Відео - матеріал про похід на Стінку для вшанування пам'яті трагічно загиблих 1945 року
********
********
********
Приємного перегляду

Портали/сайти


Село в соцМережах

Сторінками газет



Свобода - тернопільська газета



Оцінка сайту

Оцініть цей сайт
Всього відповідей: 249

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
free counters

Реквізити сайту:


E-mail the site:
evgyb@rambler.ru

(067)9296598

Матеріали блогерів
Головна » 2011 » Червень » 5 » Трагедія в піщаному кар'єрі Стінка 1945 року
16:26
Трагедія в піщаному кар'єрі Стінка 1945 року
Ця історія описана за розповідями багатьох людей і вона не зведена до якогось спільного аналізу. Розповіді в деяких фактах історії різняться і протирічать, але розбіжності незначні. Так їх і подаю, з розбіжностями і суперечностями, без прикрас і фантазій.
Стінка - назва піщаного кар'єру, мальовнича місцина розташована в південній частині села в районі Святівки (назва частини села). На високому пагорбі, який височіє над Збручем - старий закинутий тепер кар'єр. Тут добували пісок сім'я Квасниців, який славився на усю околицю. Весь крутий схил гори Стінки засаджений соснами у 70-х роках та окупований іншими деревами, які вже ніхто не садив.
Цей район особливо красивий пізньою весною коли все потопає в різноколірному цвітінні дерев та літом. Туди залюбки біжать діти та дорослі на суниці, дикоростучі черешні, гриби на заготівлю лікарських трав. Ідуть полюбуватися красою природи. З цього пагорба відкривається чудовий краєвид на сусіднє село Постолівку, яке за Збручем (уже Хмельниччина) усе, як на долоні. Ще донедавна на Стінці були залишки старих садів, адже колись давно там стояли хати.
Та цей мальовничий район далекого 45-го став останнім прихистком і могилою для 23 односельців Фащівки та можливо десятків невідомих людей, непримирених з режимом радянської окупаційної влади. 1990 року на цій горі встановлено пам'ятник жертвам. В цьому 2015 році 4 квітня буде 70 років з часу жахливої дати, коли тонни піску живцем поховали Фащівлян. Та це не єдина трагедія села далекого 45-го. Від квітневої дати минуло небагато часу, як вже 25-26 червня 1945 року облавниками (більшовицькими карателями) було вбито в селі і його околиці близько трьох десятків повстанців - людей, чиї імена невідомі і до сьогодні. Вони поховані на сільському кладовищі, де кожен рік на їх могилі за них відправляється панахида.
Отже, Стінка і її трагедія розказана старожилами та очевидцями села.
Загинули там мирні жителі, які заховалися від мобілізації на фронт. Людей забрали на вишкіл у Білу Церкву, там взнали, що будуть везти через станцію Підволочиськ. На станції втекли з вагонів. Добиралися додому по різному. Дехто перебрався в жіночу одежу, яку привезли жінки з села. Заховалися в штольнях Стінки. Люди далекі від політики. Але припускають, що крім цих трьох десятків односельців були там і повстанці і зв'язкова (на плиті могили так і викарбувано - "звязкова").
Не можна твердити, що про біженців і місце де вони заховалися ніхто не знав. Знали всі.
За свідченнями багатьох один з жителів с. Малої Луки, (прізв. Петлюра), повідомив енкаведистів про цих людей. Можливо суть повідомлення полягала у тому, що потрібно було докласти (донести) органам, коли вони там зберуться в повній кількості. Бувало так, що інколи "жителі Стінки" розходилися ночувати по домівках.
Тут є багато невиясненого, незрозумілого та суперечливого. Чи був насправді зрадником, цей чоловік з сусіднього села на прізвище Петлюра? Чи його катували до тих пір, поки у чомусь не зізнався? Та розповідали, що хтось бачив як конвой привозив якогось чоловіка з закинутим на голову капюшоном і він щось показував в кар'єрі і що його впізнали, хоч він і старався закрити лице. Незрозуміло, що там нового можна було показувати, коли про це місце було добре усім відомо.
Адже 1945 рік був найтрагічніший для Фащівки. У перших числах лютого було вбито двох жінок (матір і дочку) Новаківських, повішено молодого хлопця (19 років) Федишина Федька, розстріляно сім'ю Гесь Дионізія (четверо трупів лежало в хаті), це тільки за період січня - лютого. Але були інші трагедії на протязі року і кількох років в часі війни. Були мародерства.
Одна жінка розказувала, як вночі "нічні" роздилювали шпихлір (шпихлір, комора - приміщення для зберігання зерна та інших речей) і забрали з неї дошки, а за якийсь час прийшли ще раз і вивели з хліва порося. Часом ненароком сказана кимось фраза, могла обернутись великою бідою для нього. Фащівлянка розповідала таку історію. До неї прийшла односельчанка за порадою. В її домі зберігалась діжка з засоленою солониною та м'ясом для так званих повстанців (холодильників в ті часи не було). Чи то був не витриманий температурний режим у погребі, чи концентрація розсолу не була достатньою, тож продукт трохи підпортився. Жінка просила поради в іншої. Ця інша (назвемо її справжнє ім'я - Текля), запропонувала добре вимочити м'ясо у воді, чуть відварити і повторно пересипавши сіллю скласти у діжку. Жінка погодившись з такою порадою, передала цю інформацію знайомому. Цей переказав ще комусь. Для Теклі, це мало не коштувало життя. Прийшли уночі, звинувативши перестрашену жінку, що дає поради як годувати повстанців зіпсованим продуктом. Якби з її родичів, хтось не був з їхнього кола - жінку стратили б. Такі були часи. Це непоодинокі випадки. В селі був станичний УПА - Заболотний Іванко, добрий за характером молодий чоловік (18.01.1904 р.н. - син Себастьяна Заболотного та Ганни Мокрій). Його життя обірвалося на каторзі в далекому Магадані у віці 40 - 42 років (точнішої дати немає). Багатьох їх змордованих, збитих конвойними, хворих викинули з вагонів. А місцеві люди їх порозбирали по своїх квартирах. Попав до жінки, в господарстві якої була коза. Жінка пробувала виходити хворого напуваючи цілющим молоком, та смерть вже стояла поруч. Він помер через півтора року. На далекому сході десь його безіменна могила. З дружиною Марією мали дочку Ольгу (Дудар), яка проживає в селі Гаях.
В селі він відповідав за забезпечення продуктами повстанців, які "квартирували" у Фащівці. Але ці продукти звідкись повинні були взятися. Хтось з родин повстанців допомагав продуктами добровільно, але були і такі, які відбирали у селян насильно. Тому, крім справжніх повстанців у селі були ще мародери і вбивці, окремі з них дожили до Дня Незалежності України 1991 року і були на відкритті символічної могили Січовим стрільцям у Фащівці. Жахливі вбивства не могли не привернути увагу.
Адже повинен був виїжджати до села якийсь слідчий для розгляду трагедій. Можливо хтось тоді і перевів стрілки на втікачів, які заховалися в піщаному кар'єрі. Тому про Стінку вони добре знали. Їм потрібен був такий собі "цап відбувайло", тому взялися за піщаний кар'єр. Тим більше, що після указу про мобілізацію на фронт появились перші "дизертири" як вони вважали - наші мирні жителі. Потрібно зробити і таке припущення: на пам'ятній плиті загиблих на Стінці в кінці списку викарбувано "звязкова та інші". Отже, якщо була невідома звязкова та невідомі інші, значить можливо ці інші - повстанці. Вбивства мирних жителів (переважно поляків) списувалися саме на них. Але знаємо, як вміли спланувати НКВДисти вбивства і перевести стрілки на інших. Мовчать могили невинно вбитих людей, не видає своїх таємниць Стінка. В ці роки НКВД і відкрито вбивали мирних мешканців.
Згадаймо родину Бичків, де зимового вечора 9 січня 1945 року живцем спалили на власному обійсті - Кирила, Ганну та їх дочку Зеню.
Звідси, може бути такий висновок, що цих 23 смерті фащівлян (а ми дійдем до того місця в публікації, де дізнаємось що їх було більше двадцяти трьох) сталися через те, що вони опинилися в одному місці разом з повстанцями. Тому і посилали до входу в штольню людей, щоб переконували їх вийти і здатися властям. Але, чи були того дня в підземних лабіринтах справжні повстанці? Того не знає ніхто. Могло і не бути. Розповідали, що дехто, ніби передчуваючи трагедію вийшов з криївки Стінки і заховався по інших криївках в селі. Це бул и горища будинків, льохи та інше. Пізніше, вже після трагедії, родичі загиблих звинувачували цих "дехто" які врятувалися, що вони знали про заплановану карателями операцію, але нікому не сказали. Це були тихі (заочні) звинувачення, в голос про ці події боялися говорити навіть в роки Незалежності.
Отже, операція була спланована заздалегідь.
Гарнізон приїхав раптово і оточив штольню. (Ці штольні створені внаслідок видобутку піску, входів було три, які глибоко-далеко були поєднані спільним коридором, були й інші розгалуження ходів). До місця запланованої операції зігнали людей з села. Ніхто туди з односельців не хотів іти добровільно. Люди старались заховатися, прикинутись хворими тільки не іти туди. Та примусом, назбиравши по селу людей більшовики погнали їх до штольні.
Розповідь сільського старости Фащівки Гаврилишина Михайла. Його як голову села, совєти першого послали в штольню.
Взяв ліхтар і пішов (вхід показали солдати). Пройшов близько 15 - 20 метрів, а може і більше зо страху не памятав, як згадував потім. "Щось пролетіло біля мене, потім удар по ліхтарю і я без світла. Я зрозумів, що кидають камінням і закричав":
- Хлопці то я Міхал Гаврилишин, я сам, зі мною нікого нема.
Хтось з темряви крикнув - "стояти на місці !".
- Хлопці вам пропонують вийти і здатися говорять, що вам нічого не буде - продовжував Гаврилишин".
- Передай москалям, що ми звідси не вийдемо і не здамося - почув у відповідь.
Гаврилишин повернувся і пішов до виходу.
Так Гаврилишин розповів моєму батькові Кирилів Данилу Онуфрієвичу (із спогадів Галандзій (Кирилів) Ярослави Данилівни). (Гаврилишин Михайло - жив біля Любича Миколи. В селі їх називали Кирилові, так як тесть називався Кирило. Його дочка - Стефанія пізніше обвінчана з Ленчуком Михайлом).

Фрагмент розмови з Теодором Козієм про Стінку (13.04.2008 р.)
Один за одним посилали до входу в криївку селян, щоб переконували переховувачів вийти та здатися, запевняючи що їм нічого не буде. Коли одна жінка (на прізвище Квасниця) пішла до входу в криївку, звідти хтось ви стрілив. Жінка була поранена в живіт і невдовзі померла. (За розповіддю інших людей Квасниця Феодосія підійшла до входу в криївку і втекла в середину. Її Прізвище також викарбуване на плиті - запам'ятаймо цей факт бо він буде заперечений іншими свідками). В ногу був поранений і інший чоловік, якого послали до входу - Ставничий, посилали і інших людей. Мій дід Іван Геб (1894 р.н.) розповідав такий епізод. Його як і інших післали до входу переконувати цих людей здатися. На зустріч йому вийшов Кава Михайло, який також там переховувався. Чоловік був дуже блідий і ним аж трусило. "Що там швагре, запитав він у діда Івана (Михайло був двоюрідним братом дружини Івана)".
- Та недобре, кажуть щоб ви виходили. Обіцяють, що не будуть карати і відпустять - передав слова карателів Іван Геб.
- Ми, не вийдемо, каже Міхал Кава. (В чоловіка аж цокотіли від страху зуби). До нас не доберуться ні зверху, ні з низу. А те, що вони обіцяють... Вони ще перекинулись кількома словами і чоловік повернувся в глиб тунелю. Зробивши буквально кілька кроків від входу в підземелля, дідо Іван ніби почув постріли і крики, там в середині щось сталося. (Пізніше, робили такі припущення, що можливо хтось хотів вийти з криївки, але хтось когось не пускав. Звідси метушня, крики і постріли. Але це - припущення).
Повернувшись до гарнізонців, діда Івана дуже збили за те, що не переконав людей вийти і здатися.
Ще зазначу, що вхід у штольню був зроблений таким чином, що не було прямої видимості із неї на зовні. Тобто вхід був зроблений з поворотом де вже був прямий вхід у штольню, який закривався чи то кам'яною брилою чи чимось іншим. Побачивши що все безрезультатно, гарнізонці накидали снопів соломи біля самого входу в криївку і запалили її, вважаючи що дим заповнить ходи штолень. Та це не допомогло. Коли у 1994 році (можу помилитися в даті) екскаваторами зрізали насип гори, для утворення площадки, стався зсув. (У цьому році планувалося розпочати роботи по віднайденню останків загиблих та їх перепохованні на сільському кладовищі). Усі бачили на певній висоті величезну плиту, яка виступала з насипу і яка була чорна від кіптяви. Можливо у цьому місці був вхід у штольню, і де енкаведисти палили солому, а можливо, як запевняли інші односельці, це було місце виходу диму на зовні, адже переховувачі готували собі їжу в середині. Шахтарям, які зробили 1997 року прохід на глибину 20 м варто було повернути чуть правіше і вони натрапили б на зруйнований центральний вхід у штольню (див. схему нижче)

Цього дня далекого 45-го, гарнізонцям не вдалося ні переконати цих людей вийти, ні "викурити" їх димом. Тому, прийняли рішення виставити охорону і закінчити все на другий день (знали б ці люди, що задумали карателі). За різними розповідями очевидців цих подій, не можливо точно встановити скільки днів тривала ця операція. Одні говорили що два дні, інші казали, що три. Також невідомо, наскільки точна дата підриву Стінки і загибелі десятків людей. Але на плиті могили викарбувано 4 квітня 1945 року (можливо дані архіву, якщо про це були якісь документи).
Отже середа, 4 квітня 1945 року, другий а може третій день від початку операції.
Енкаведисти привезли машинами багато вибухівки. Заклали її біля входу в штольню. Перший вибух не задовольнив гарнізонців. Тож заклали другу, потужнішу. Вибух був такої сили, що повилітали шибки в хатах, які були близько розташовані. Земля ще кілька секунд після вибуху здригалася.
Через кілька годин, коли всі порозходилися і енкаведитси поїхали, родичі засипаних людей в штольні-криївці вийшли ввечері з лопатами відкопувати їх. Та з сусіднього села Постолівки, почали просвічувати прожекторами по горі та стріляти, і люди призупинили розкопки.
Хто ж був живцем похований у глибоких штольнях?
1. Яворський Михайло (батьки Лука Яворський та Євдокія Оконська) - був дяком і освіченою людиною на селі. Рік народження 27 липня 1905 р. (дані Метричної книги) Був членом товариства "Просвіта" у 1937 році та кружка "Сільський господар" у 1938 році. Керував сільським і церковним хором. Ставив вистави і концерти разом з моїм дідом Кирилівим Данилом (із спогадів Тараса Галандзія). З цими виставами їздили по інших селах. Розповідали що Яворський навіть їздив до Львова, щоб прослухати, як звучить той, чи інший музичний твір, щоб потім так само його відтворити у виступі хору вдома.
2. Корній Павло - єдиний у своїх батьків - син Петра і Марії. Молодий хлопець прибл. 1924 - 1925 р.н. Мав прекрасний голос - сопрано. Підчас війни коли німці брали людей до Німеччини на роботу замісь сина поїхав його батько Корній Петро. А коли повернувся до дому, сина вже небуло в живих. (Зі спогадів п. Тараса Галандзія: "Колись, коли мені було років з 15, Корній Петро розповів, що воював в війську Петлюри і брав участь у бою з "москалями" під м. Фастовом"). (З інших спогадів людей) Павло пішов в криївку Стінки не тому, що підлягав по роках під мобілізацію, а заради цікавості. До самої смерті батьки не вірили у його загибель (мати 18 років лежала паралізована). Батько Корній Петро завжди розповідав, що отримує від сина листи з Америки. Та це були фантастичні мрії старенького чоловіка, який вірив що син живий.
Котрийсь з Оконських (обидва Михайли), був засновником товариства "Просвіта" і чл. кружка "Сільський господар". Сильний симпатик ОУН та приналежний до U.S.R.P, караний за бійку 1933 року. (За даними Тернопільського архіву - донос коменданта постерунку Воронєцкого від 5.03.1934, с. Мала Лука)
3. Оконський Михайло проживав - де тепер проживає Задорожний Орест. Заможний господар, рік народження приблизно 1920 - 1921. Його батько Степан був на заробітках в Америці, працював на шахті.
4. Кава Михайло молодий хлопець не жонатий, рік народження прибл. 1923. Був ковалем, викував малий дзвін - який замінив сховані за німців дзвони. Цим дзвоном користувалися ще донедавна (на дзвіниці він крайній справа). Коли німці мали прийти в село, люди зняли дзвони з дзвіниці і закопали у полі, потім два відшукали і встановили на місце. Де саме знаходиться третій дзвін - невідомо до цього часу. Замість цього третього Михайло Кава і змайстрував свого дзвона з різних матеріалів.
5. Голубенний Михайло чоловік Голубенної Зофії, рік народження невідомий. Якийсь час переховувався у криївці облаштованій у льоху (погребі). Внизу стіни відсувався великий камінь, відкриваючи вхід у невелику заглибину на кілька чоловік. Пізніше перебрався у піщаний кар'єр де і загинув.
6. Гуцайлюк Володимир - молодий хлопець. Рік народження прибл. 1923-1924. Хата його була біля хати Яворських, ближче до дороги.
7. Головка Михайло - молодий, не жонатий чоловік. Рік народження прибл. 1922-1925. Хата в селі була між Корнієм і Гуликом при дорозі.
8. Головка Василь проживав на Святівці, батько Зеновія і Ярослава Головки. Рік народження невідомий.
9. Гесь Михайло - швагро Василя Головки. Не жонатий, старий кавалер. Рік народження невідомий.
Трагічна доля сім'ї Квасниць. Хата цієї сім'ї була крайньою від Стінки. Сімя жила з того, що добувала пісок. Пісок славився на всю округу. Місцеві жителі купляли пісок в Квасниць і возили в м. Скалат де перепродували його. Сімя жила не бідно і не багато. Одягались дуже шляхетно. Батько - Микола Квасниця, мати - Феодосія (з родини Прічак). Сини: Ясько, Петро, Михайло, Іван та дочка Ганя.
10. Ясько Квасниця був старшим і керував промислом. Рік народження приблизно 1905-1906р. Часто приходив до мого тата (Кирилів Данило), то була далека наша родина. Загинув в Стінці. Другий син - Петро в 1944 р. по приході совітів його арештували і на тому його слід закінчився.
11. Михало Квасниця третій син (народився 25.02.1913 р. - дані Метричн.книги). Спочатку люди говорили, що він перебуває в сестри у селі Гаях (біля Тернополя). Та приїхала сестра і повідомила, що Михайло в неї не появлявся. Звідси і зробили припущення, що він перебував у Стінці.
12. Четвертий син - Іван Квасниця (р.н. 22.05.1915 - дані Метричн.книги)- загинув в Стінці. З дітей залишилась дочка Ганя (1911 р.н.). Вона вийшла заміж і проживла в с. Гаї. Квасниця Феодосія була поранена каменем у голову при вході в штольню. Совєти посилали людей в штольню на переговори. Рана виявилась важкою, Квасничиха померла і похована на сільському цвинтарі. Зброї Фащівські переховувачі не мали, і вони не стріляли. Коли хтось наближався до них - кидали камінням. Отже до списку 23-х загиблих можна додати Квасницю Михайла та його брата Яська.
13. Холод Михайло - молодий господар. Загинув в Стінці. Жінка Марія (з дому Гаврилишин), померла через деякий час після загибелі чоловіка. Залишилось двоє малих дітей. Хата була біля старого медпункту на Святівці. Пізніше на тій хаті жила Кухарська Текля.
14. Кирилів Іван (з родини Шміців), був одружений (дружина Марія). На час загибелі мав років 40-42. Скарбник товариства "Просвіта" в 1937 році. Після загибелі чоловіка Марія вийшла заміж за Стасишина Томка.
15. Кирилів Федір син Івана і Марії. Рік народження приблизно 1925 р. Хата стояла біля Тригубчака Івана.
16. Тригубчак Микола 1921 р.н. одружений на двоюрідній сестрі моєї мами (із спогадів Галандзій Тараса). Жінку звали Параня походила з с. М.Лука з роду Слободян. Хата стояла навпроти Рома Йосипа.
17. Заболотний Михайло. В сімї Павліни і Якова Заболотних було два сина Михайло та Іван. Михайло молодий хлопець рік народження приблизно 1924 - 1925. Загинув в Стінці. Івана взяли до Німеччини після війни він виїхав до Америки.
18. Копач Михайло син Петра та Марії. Рік народження приблизно 1925. Рідний брат Ганни Гриців (Оконська), мами Гриців Михайла.
19.Оконський Степан. Жонатий, дружина Анна. Після загибелі чоловіка вийшла заміж за Славка Миколу. Дочка Євгенія жила в Заднишівці (Мислова). Загинув в Стінці. Рік народження приблизно 1900. Хата стояла біля Красуцького.
20. Оконський Михайло син Степана. Загинув в Стінці. Молодий хлопець 1923 - 1924 р.н.
21.Оконський Степан (або Іван) (Коломиїв)- нежонатий молодий хлопець приблизно 1922 р.н. Хата межувала з обійстям Грицаїв.
22.Оконський Михайло (а може Йосип) не жонатий прибл. 1920 - 1922 р.н., мати Текля Оконська (з дому Заболотна - сестра Якова Заболотного). Сестри Михайла - Ганя і Стефа. Проживав в Гребельках. Хата була під одним дахом, де проживало дві сімї (дивитись фото). Останнім часом там жили Славко Зеновія і Оконська Ганна. Загинув в Стінці.
23.Бичок Павло - молодий хлопець проживав біля Міняйла Івана. Сестри Павла - Марія і Теклюся (Грицай).
24.Пахолок Ярослав проживав в селі Мала Лука, молодий хлопець, не одружений. Батьки вивезені на Сибір, брат Михайло (псевдо Чорнота) був в УПА. Наша родина, мамині троєрідні брати (із спогадів Галандзій).
25.Ревус (або Реус) Василь - брат Марії Винник, молодий хлопець родом з с. Турівки. Хату їх спалили совєти, а батьків вивезли на Сибір.
Щонайменше 25 фащівських людей поховані в кар'єрі Стінки.
(Відеофільм про похід на Стінку для вшанування пам'яті загиблих)
Всі ці люди не брали жодної участі у якихось бойових діях чи політичних мітингах і як стверджує інший свідок - зброї у них не було (пам'ятаєте цей факт, на який я просив звернути увагу). Але хтось віддав наказ поховати їх живцем.
Дивною видалася історія життя того хто на думку сільських мешканців видав криївку і людей, що у ній заховались. Але не будемо суддями цьому чоловікові, бо не знаємо всіх обставин. Петлюру за часів колгоспу призначили бригадиром будівельної бригади. Коли його бригада в кар'єрі добувала камінь для будівництва господарських будівель, він заховавшись від пекучого сонця сів у тінь під великий камінь-плиту, яка стирчала із насипу кар"єру. Раптово плита відвалилася і багатотонною масою на смерть придавила цього чоловіка (правда чи вигадка, але так розповідали).

Ще донедавна навколо піщаного кар'єру точились розмови про перепоховання жертв страшного терору. Так, у 2007 році Івано-Франківський НДІ Гідрогеології надав консультативні послуги з оконтурювання підземної галереї в районі с. Фащівка (піщаний кар'єр) і зробив висновки. Дані були для організації Львівської обласної ради, яка займається пошуком та перепохованням учасників визвольних змагань та жертв воєн, депортацій і політичних репресій.
13 грудня 2011 року до Фащівки приїхали спеціалісти для буріння глибокого отвору для дослідження підземних пустот. Більш детально про те, що планувалось зробити на Стінці читайте ТУТ.
(Публікація за матеріалами Тернопільського архіву та спогадами Марії Геб, Теклі Федишин, Ярослави Галандзій, Теодора Козія, Зені Михалєвич та інших мешканців села).
Категорія: Статті користувачів сайту | Переглядів: 828 | Додав: Admin | Теги: Реус, Пахолок, Квасниця, Голубенний, кава, Оконський, холод, Головка, Копач, Гесь | Рейтинг: 4.0/2
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
uCoz-forum YD Свобода IP WebPlus тИЦ PROXI