Історія про Стінку описана за розповідями багатьох людей і вона не зведена до аксіоми. Досліджуйте, перевіряйте факти, розкривайте правду. Але пам'ятаймо, що нам не потрібна історія побудована на фантазіях і брехні. Стінка - назва піщаного кар'єру, мальовнича місцина розташована в південній частині села в районі Святівки (назва частини села). На високому пагорбі, який височіє над Збручем - старий закинутий тепер кар'єр. Тут добували пісок сім'я Квасниців, який славився на усю околицю. Весь крутий схил гори Стінки засаджений соснами у 70-х роках та окупований іншими деревами.
Цей район особливо красивий пізньою весною коли все потопає в різноколірному цвітінні дерев та літом. Туди залюбки біжать діти та дорослі на суниці, дикоростучі черешні, гриби на заготівлю лікарських трав. Ідуть полюбуватися красою природи. З цього пагорба відкривається чудовий краєвид на сусіднє село Постолівку, яке за Збручем (Хмельниччина), як на долоні. Ще донедавна на Стінці були залишки старих садів, адже колись давно там стояли хати.
Та цей мальовничий район далекого 45-го став останнім прихистком і могилою для 23 односельців Фащівки та можливо десятків невідомих людей, непримирених з режимом радянської окупаційної влади. 1990 року на цій горі встановлено пам'ятник жертвам. В цьому 2015 році 5 квітня буде 70 років з часу жахливої дати, коли тонни піску живцем поховали Фащівлян. Та це не єдина трагедія села далекого 45-го. Від квітневої дати минуло небагато часу, як вже 26 червня 1945 року облавниками (більшовицькими карателями) було вбито в селі і його околиці близько трьох десятків повстанців - людей, чиї імена невідомі і до сьогодні. Вони поховані на сільському кладовищі, де кожен рік на їх могилі за них відправляється панахида. Отже, Стінка і її трагедія розказана старожилами та очевидцями села.
Внаслідок підриву більшовиками загинули там жителі, вина яких була в тому, що відмовились від мобілізації на фронт. Мобілізованих попередньо забрали на збірний пункт в с. Максимівку, а звідти на вишкіл під Білу Церкву. Там вони взнали, що будуть проїжджати станцію Підволочиськ. На станції втекли з вагонів. Добиралися додому по різному. Дехто перебрався в жіночу одежу, яку привезли жінки з села. Хтось ховався по криївках в селі, а інші заховалися в штольнях Стінки. Сільські мешканці. Але припускають, що крім цих трьох десятків односельців були там і повстанці і зв'язкова (на плиті могили так і викарбувано - "звязкова").
Не можна твердити, що про місцевих жителів, які перебували в штольнях кар'єру з літа 1944 року ніхто не знав. Невелике село де всі про всіх знають. І допитливих і цікавих було багато. Згідно планової операції чекістів цим "бандітом" був житель с. Малої Луки, який повідомив енкаведистів про цих людей. Які деталі він міг повідомити? Довжину ходів?
Чи був насправді зрадником цей чоловік з сусіднього села? Чи його катували до тих пір, поки у чомусь не зізнався? Свідки розповідали, що конвой привозив якогось чоловіка з закинутим на голову капюшоном і він щось показував в кар'єрі. Незрозуміло, що там нового можна було показувати? Коли про це місце було добре усім відомо.
До цього часу згадують жителя с. Малої Луки, (прізв. Петлюра), що ніби-то він повідомив енкаведистів про цих людей. Там повідомляти не було що. Всі в селі знали, що робиться в кар'єрі!
Інколи "жителі Стінки" розходилися ночувати по домівках, або запастися харчами коли йшли в штольні. 10 місяців у підземеллях. Тут є багато невиясненого, незрозумілого та суперечливого. Не можна приписувати якесь зрадництво жителю М.Луки. Карателі могли катувати людину до тих пір, поки вона у чомусь не зізнавалася, або чогось не наговорила на себе.
З розповідей очевидців подій в районі Стінки конвой справді привозив якогось чоловіка з закинутим на голову капюшоном і він щось показував в кар'єрі і що його впізнали. Незрозуміло, що там нового можна було показувати, коли про це місце було добре усім відомо.
Адже 1945 рік був найтрагічніший для Фащівки. У перших числах лютого було вбито двох жінок (матір і дочку) Новаківських, повішено молодого хлопця (19 років) Федишина Федька, розстріляно сім'ю Гесь Дионізія (четверо трупів лежало в хаті), це тільки за період січня - лютого. Але були інші трагедії цього року і кількох років в часі війни. Були мародерства.
Одна жінка розказувала, як вночі "нічні" роздилювали шпихлір (шпихлір, комора - приміщення для зберігання зерна та інших речей) і забрали з неї дошки, а за якийсь час прийшли ще раз і вивели з хліва порося. Часом ненароком сказана кимось фраза, могла обернутись великою бідою для нього.
Фащівлянка розповідала таку історію. До неї прийшла односельчанка за порадою. В її домі зберігалась діжка з засоленою солониною та м'ясом для так званих повстанців. Чи то був не витриманий температурний режим у погребі, чи концентрація розсолу не була достатньою, тож продукт трохи підпортився. Жінка просила поради в іншої. Ця інша (назвемо її справжнє ім'я - Текля), запропонувала добре вимочити м'ясо у воді, чуть відварити і повторно пересипавши сіллю скласти у діжку. Жінка погодившись з такою порадою, передала цю інформацію знайомому. Цей переказав ще комусь. Для Теклі, це мало не коштувало життя. Прийшли уночі, звинувативши перестрашену жінку, що дає поради як годувати повстанців зіпсованим продуктом. Якби з її родичів, хтось не був з їхнього кола - жінку стратили б. Такі були часи.
Це непоодинокі випадки. В селі був станичний УПА - Заболотний Іванко - молодий чоловік (18.01.1904 р.н. - син Себастьяна Заболотного та Ганни Мокрій). Його життя обірвалося на каторзі в далекому Магадані у віці 40 - 42 років (точнішої дати немає). Багатьох їх змордованих, збитих конвойними, хворих викинули з вагонів. А місцеві люди їх порозбирали по своїх квартирах. Попав до жінки, в господарстві якої була коза. Жінка пробувала виходити хворого даючи йому цілюще молоко, та смерть стояла поруч. Він помер через півтора року. На далекому сході десь його безіменна могила. З дружиною Марією мали дочку Ольгу (Дудар), яка проживає в селі Гаях. (Список арештованих фащівлян за прихильність до ОУН-УПА).
В селі Заболотний відповідав за забезпечення продуктами повстанців, які "квартирували" у Фащівці.
Мовчать могили невинно вбитих людей, не видає своїх таємниць Стінка. В ці роки НКВД відкрито вбивали мирних мешканців.
Згадаймо родину Бичків, де зимового вечора 9 січня 1945 року живцем спалили на власному обійсті - Кирила, Ганну та їх дочку Зеню. Нам не відомо, чи були того дня в підземних лабіринтах разом з фащівлянами повстанці? Розповідали, що дехто, ніби передчуваючи трагедію вийшов з криївки Стінки і заховався по інших криївках в селі. Це були горища будинків, льохи та інше. Пізніше, вже після трагедії, родичі загиблих звинувачували цих "дехто", які врятувалися, що вони знали про заплановану карателями операцію, але нікому не сказали. Це були безпідставні звинувачення, бо операція була заздалегідь спланована.
Гарнізон приїхав раптово і оточив штольню. (Ці штольні створені внаслідок видобутку піску, входів було три, які глибоко-далеко були поєднані спільним коридором, були й інші розгалуження ходів). До місця запланованої операції зігнали людей з села. Ніхто туди з односельців не хотів іти добровільно. Люди старались заховатися, прикинутись хворими тільки не іти туди. Та примусом, назбиравши по селу людей більшовики погнали їх до штольні.
Розповідь сільського старости Фащівки Гаврилишина Михайла. Його як голову села, совєти першого послали в штольню.
"Я взяв ліхтар і пішов (вхід показали солдати). Пройшов близько 15 - 20 метрів, а може і більше зо страху не памятав, як згадував потім. Щось пролетіло біля мене, потім удар по ліхтарю і я залишився без світла. Розбили лампу. Зрозумів, що кидають камінням і закричав:
- Хлопці! То я Міхал Гаврилишин, я сам, зі мною нікого нема.
Хтось з темряви крикнув - "стояти на місці !".
- Хлопці вам пропонують вийти і здатися говорять, що вам нічого не буде - продовжував Гаврилишин.
- Передай москалям, що ми звідси не вийдемо і не здамося - почув у відповідь.
Гаврилишин повернувся і пішов до виходу. Так Гаврилишин розповів моєму батькові Кирилів Данилу Онуфрієвичу" (із спогадів Галандзій (Кирилів) Ярослави Данилівни). (Гаврилишин Михайло - жив біля Любича Миколи. В селі їх називали Кирилові, так як тесть називався Кирило. Його дочка - Стефанія пізніше обвінчана з Ленчуком Михайлом).
Фрагмент розмови з Теодором Козієм про Стінку (13.04.2008 р.) Один за одним посилали до входу в криївку селян, щоб переконували переховувачів вийти та здатися, запевняючи що їм нічого не буде. Жінка (Феодосія Квасниця - сини якої були в штольнях пагорба) пішла до входу в криївку, звідти хтось вистрілив. Жінка була поранена в живіт і невдовзі померла в дома (ще одна версія від Т.Козія). В ногу був поранений і інший чоловік, якого послали до входу - Ставничий, посилали і інших людей. Мій дід Іван Геб (1894 р.н.) розповідав такий епізод. Йому як і іншим наказали йти до входу переконувати цих людей здатися. На зустріч йому з тунелю вийшов Кава Михайло, який також там переховувався. Чоловік був дуже блідий і ним аж трусило. "Що там швагре, запитав він у діда Івана (Михайло був родичем дружини Івана)".
- Та недобре, кажуть щоб ви виходили. Обіцяють, що не будуть карати і відпустять - передав слова карателів Іван Геб.
- Ми, не вийдемо, каже Міхал Кава. (Зі спогадів діда, було замітно як в чоловіка з яким розмовляв аж тряслось підборіддя. Чи то від сирості і холоду в підземних лабіринтах чи від переляку і переживань).
- До нас не доберуться ні зверху, ні знизу. А те, що вони обіцяють..., махнув рукою. Вони ще перекинулись кількома словами і чоловік повернувся в глиб тунелю. Зробивши буквально кілька кроків від входу в підземелля, дідо Іван ніби почув постріли і крики, там в середині щось сталося. (Було припущення, що можливо хтось хотів вийти з криївки, але його не випускали. Звідси крики і постріли. Але це - припущення чи фантазії людей).
Повернувшись до гарнізонців, діда Івана дуже збили за те, що довго там був і не переконав людей вийти і здатися.
Побачивши що все безрезультатно, гарнізонці накидали снопів соломи, кукурудзиння біля самого входу в криївку і запалили її, вважаючи що дим заповнить ходи штолень. Та це не допомогло. Цього дня далекого 45-го, гарнізонцям не вдалося ні переконати цих людей вийти, ні "викурити" їх димом. Тому, прийняли рішення виставити охорону і закінчити все в наступні дні (знали б ці люди, що задумали карателі).
Коли у 1995 році екскаваторами зрізали насип гори для утворення площадки для початку робіт по розкопках, стався зсув. (У цьому році планувалося розпочати роботи по віднайденню останків загиблих та їх перепохованні на сільському кладовищі).
Усі бачили на певній висоті величезну плиту, яка виступала з насипу і яка була чорна від кіптяви. Було припущення, що у цьому місці був вхід у штольню, де енкаведисти палили солому. 1996 року калуські шахтарі зробили прохід на глибину 20 м.
Роблячи проколи довгим металічним прутом в насипі, в якийсь момент пішло стиснуте повітря (з розповідей шахтарів). Буквально кілька метрів залишалося до зруйнованого центрального вхіду у штольню (див. схему нижче).
За різними розповідями очевидців цих подій, не можливо точно встановити скільки днів тривала ця операція. Одні говорили що два дні, інші казали, що три.
Тепер відома точна дата початку операції - 1 квітня та її закінчення 5 квітня 1945 року.
Отже четвер, 5 квітня 1945 року, п'ятий день від початку операції.
Енкаведисти привезли машинами багато вибухівки. Зі зворотнього боку найдовшої штольні (бо вхід цієї штольні був завалений камінням) викопали шурф глибиною 6 м і заклали 50 кг вибухівки. Цей вибух не задовольнив гарнізонців. О 20 годині пролунав другий вибух - 300 кг фугасу. Він був такої сили, що повилітали шибки в хатах, які були близько розташовані. Земля ще кілька секунд після вибуху здригалася. Частина території пагорба осіла на 70-80 см.
Все було скінчено.
Через кілька годин, коли всі порозходилися і енкаведитси поїхали, родичі засипаних людей в штольні-криївці вийшли ввечері з лопатами відкопувати їх. Та з сусіднього села Постолівки, почали просвічувати прожекторами по горі та стріляти, і люди призупинили розкопки. (Тепер нам відома точна дата підриву завдяки знайденим документам в архіві істориком Василем Ільницьким. Підрив Стінки відбувся 5 квітня, облога почалась у неділю 1 квітня).
Хто ж був живцем похований у глибоких штольнях? 1. Бичок Павло - молодий хлопець проживав за Міняйлом Іваном. Його сестри - Марія Бичок і Теклюся (Грицай). 2. Гесь Михайло - швагро Василя Головки. Не жонатий, старий кавалер. Рік народження невідомий. 3. Головка Михайло - молодий, не жонатий чоловік. Рік народження прибл. 1922-1925. Хата в селі була між Корнієм і Гуликом при дорозі. 4. Головка Василь проживав на Святівці, батько Зеновія і Ярослава Головки. Рік народження невідомий. 5. Голубенний Михайло чоловік Голубенної Зофії, рік народження невідомий. Якийсь час переховувався у криївці облаштованій у льоху (погребі). Внизу стіни відсувався великий камінь, відкриваючи вхід у невелику заглибину на кілька чоловік. Пізніше перебрався у піщаний кар'єр де і загинув. 6. Гуцайлюк Володимир - молодий хлопець. Рік народження прибл. 1923-1924. Хата його була біля хати Яворських, ближче до дороги. 7. Заболотний Михайло. В сімї Павліни і Якова Заболотних було два сина Михайло та Іван. Михайло молодий хлопець рік народження приблизно 1924 - 1925. Загинув в Стінці. Івана взяли до Німеччини після війни він виїхав до Америки. 8. Кава Михайло молодий хлопець не жонатий, рік народження прибл. 1923. Був ковалем, викував малий дзвін - який замінив вкрадені дзвони. Цим дзвоном користувалися ще донедавна (на дзвіниці він крайній справа). Про дзвони читайте в матеріалі за ПОСИЛАННЯМ. Трагічна доля сім'ї Квасниць. Хата цієї сім'ї була крайньою від Стінки. Сімя жила з того, що добувала пісок. Пісок славився на всю округу. Місцеві жителі купляли пісок в Квасниць і возили в м. Скалат де перепродували його. Сімя жила не бідно і не багато. Одягались дуже шляхетно. Батько - Микола Квасниця, мати - Феодосія (з родини Прічак). Сини: Ясько, Петро, Михайло, Іван та дочка Ганя. Квасниця Феодосія була поранена каменем у голову при вході в штольню. Совєти посилали людей в штольню на переговори. Рана виявилась важкою, за свідченнями старожилів села, Квасничиху після поранення віднесли додому, де вона і померла. Її могила на сільському кладовищі невідшукана. 9. Ясько Квасниця був старшим і керував промислом. Рік народження приблизно 1905-1906р. Часто приходив до мого тата (Кирилів Данило), то була далека наша родина. Загинув в Стінці. Петро Квасниця - другий син, в 1944 р. по приході совітів його арештували і на тому його слід закінчився. 10. Михало Квасниця - третій син (народився 25.02.1913 р. - дані Метричн.книги). Спочатку люди говорили, що він перебуває в сестри у селі Гаях (біля Тернополя). Та приїхала сестра і повідомила, що Михайло в неї не появлявся. Звідси і зробили припущення, що він перебував у Стінці. 11.Іван Квасниця - четвертий син (р.н. 22.05.1915 - дані Метричн.книги)- загинув в Стінці. З дітей залишилась дочка Ганя (1911 р.н.). Вона вийшла заміж і проживла в с. Гаї. Отже до списку 23-х загиблих можна додати Квасницю Михайла та його брата Яська. 12. Кирилів Іван (з родини Шміців), був одружений (дружина Марія). На час загибелі мав років 40-42. Скарбник товариства "Просвіта" в 1937 році. Після загибелі чоловіка Марія вийшла заміж за Стасишина Томка. 13. Кирилів Федір син Івана і Марії. Рік народження приблизно 1925 р. Хата стояла біля Тригубчака Івана. 14. Копач Михайло син Петра та Марії. Рік народження приблизно 1925. Рідний брат (по матері) Ганни Гриців (з дому Оконська).
Далі по списку котрийсь з Оконських (обидва Михайли), був засновником товариства "Просвіта" і чл. кружка "Сільський господар". Сильний симпатик ОУН та приналежний до U.S.R.P, караний за бійку 1933 року. (За даними Тернопільського архіву - донос коменданта постерунку Воронєцкого від 5.03.1934, с. Мала Лука) 15. Корній Павло - єдиний у своїх батьків - син Петра і Марії, ще одна їх дитина померла маленькою. Молодий хлопець прибл. 1924 - 1925 р.н. Мав прекрасний голос - сопрано. Підчас війни коли німці брали людей до Німеччини на роботу замісь сина зголосився поїхати його батько Корній Петро. А коли повернувся до дому, сина вже небуло в живих. (Зі спогадів п. Тараса Галандзія: "Коли мені було років з 15, Корній Петро розповів, що воював в війську Петлюри і брав участь у бою з "москалями" під м. Фастовом").
(З спогадів мешканців села) Павло пішов в криївку Стінки не тому, що підлягав по роках під мобілізацію, а заради цікавості. До самої смерті батьки не вірили у його загибель (мати 18 років лежала паралізована). Батько Корній Петро завжди розповідав, що отримує від сина листи з Америки. Та це були фантастичні мрії старенького чоловіка, який до кінця своїх днів не міг змиритися зі смертю сина і тішив себе надією що він живий. 16. Оконський Михайло проживав - де тепер проживає Задорожний Орест. Заможний господар, рік народження приблизно 1920 - 1921. Його батько Степан був на заробітках в Америці, працював на шахті. 17. Оконський Степан. Жонатий, дружина Анна. Після загибелі чоловіка вийшла заміж за Славка Миколу. Дочка Євгенія жила в Заднишівці (Мислова). Загинув в Стінці. Рік народження приблизно 1900. Хата стояла біля Красуцького. 18. Оконський Михайло син Степана. Загинув в Стінці. Молодий хлопець 1923 - 1924 р.н. 19. Оконський Степан (або Іван) (Коломиїв)- нежонатий молодий хлопець приблизно 1922 р.н. Хата межувала з обійстям Грицаїв. 20. Оконський Йосип - не жонатий парубок, прибл. 1920 - 1922 р.н., мати Текля Оконська (з дому Заболотна - сестра Якова Заболотного). У нього було дві сестрі - Ганя і Стефа. Проживав в Гребельках. Хата була під одним дахом, де проживало дві сімї (дивитись фото). Останнім часом там жили Славко Зеновія і Оконська Ганна. Загинув в Стінці. 21. Пахолок Ярослав проживав в селі Мала Лука, молодий хлопець, не одружений. Батьки вивезені на Сибір, брат Михайло (псевдо Чорнота) був в УПА. Наша родина, мамині троєрідні брати (із спогадів Галандзій). 22. Ревус (або Реус) Василь - брат Марії Винник, молодий хлопець родом з с. Турівки. Хату їх спалили совєти, а батьків вивезли на Сибір. 23. Тригубчак Микола 1921 р.н. одружений на двоюрідній сестрі моєї мами (із спогадів Галандзій Тараса). Жінку звали Параня походила з с. М.Лука з роду Слободян. Хата стояла навпроти Рома Йосипа. 24. Холод Михайло - молодий господар. Загинув в Стінці. Жінка Марія (з дому Гаврилишин), померла через деякий час після загибелі чоловіка. Залишилось двоє малих дітей. Хата була біля старого медпункту на Святівці. Пізніше на тій хаті жила Кухарська Текля. 25. Яворський Михайло (батьки Лука Яворський та Євдокія Оконська) - був дяком і освіченою людиною на селі. Рік народження 27 липня 1905 р. (дані Метричної книги) Був членом товариства "Просвіта" у 1937 році та кружка "Сільський господар" у 1938 році. Керував сільським і церковним хором. Ставив вистави і концерти разом з моїм дідом Кирилівим Данилом (із спогадів Тараса Галандзія). З цими виставами їздили по інших селах. Розповідали що Яворський навіть їздив до Львова, щоб прослухати, як звучить той, чи інший музичний твір, щоб потім так само його відтворити у виступі хору вдома.
І зв'язкова, про яку нічого не відомо.
Щонайменше 25 фащівських людей поховані в кар'єрі Стінки.
Всі ці люди не брали жодної участі у якихось бойових діях чи політичних мітингах і як стверджує інший свідок - зброї у них не було. Але хтось віддав наказ поховати їх живцем. (Відеофільм про похід на Стінку для вшанування пам'яті загиблих) Трагічно закінчилось життя того, хто на думку сільських мешканців видав криївку і людей, що у ній заховались. Але не будемо суддями цьому чоловікові, бо не знаємо всіх обставин. Петлюру за часів колгоспу призначили бригадиром будівельної бригади. Коли його бригада в кар'єрі добувала камінь, велетенська плита яка тирчала з насипу раптово відвалилася і багатотонною масою на смерть придавила цього чоловіка.
Ще донедавна навколо кар'єру точились розмови про перепоховання жертв страшного терору. Так, у 2007 році Івано-Франківський НДІ Гідрогеології надав консультативні послуги з оконтурювання підземної галереї в районі с. Фащівка (пісковий кар'єр) і зробив висновки. Дані були для організації Львівської обласної ради, яка займається пошуком та перепохованням учасників визвольних змагань та жертв воєн, депортацій і політичних репресій. Ще 1996-97 років до Стінки було прокладено електролінію і вся територія піскового кар'єру освітлювалась. На це було виділено 28 тис. гривень.
13 грудня 2011 року до Фащівки приїхали спеціалісти для буріння глибокого отвору для дослідження підземних пустот. Більш детально про те, що планувалось зробити на Стінці читайте ТУТ.
(Публікація за матеріалами Тернопільського архіву та спогадами Марії Геб, Теклі Федишин, Ярослави Галандзій, Теодора Козія, Зені Михалєвич та інших мешканців села).
В лютому 2019 року в районній газеті "Гомін Волі" було опубліковано ексклюзивний матеріал, який відкриває де-які подробиці цієї трагедії. Зокрема йдеться про те, що кар'єр було підірвано 5 квітня (а не 4 числа, як вважалось раніше). Енкаведешниками було детально намальовано карту схему ходів піскового кар'єру і місце зосередження переховувачів. Більш детально в матеріалі "НЕСКОРЕНІ".
