Понеділок, 25.09.2017, 01:44Головна | Реєстрація/Sign Up | Вхід/Log In

Форма входу

Пошук по сайту

Календар

«  Серпень 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
28293031

Міні-ЧАТ

Повідомлення



Останні дописи


********
********
Videofilm uroczystości
200 – lecie kościoła Świętego Stanisława w Tarnorudzie.
В розділ VIDEO-матеріали завантажено 3 фільми приурочені події святкування 200-річчя храму в селі Тарноруді.
********
********
Відео - матеріал про похід на Стінку для вшанування пам'яті трагічно загиблих 1945 року
********
********
********
Приємного перегляду

Портали/сайти


Село в соцМережах

Сторінками газет



Свобода - тернопільська газета



Оцінка сайту

Оцініть сайт Фащівки
Всього відповідей: 262

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
free counters

Реквізити сайту:


E-mail the site:
evgyb@yahoo.com

(067)9296598

Головна » 2017 » Серпень » 20 » Наш храм відзначив 150-літній ювілей
10:21
Наш храм відзначив 150-літній ювілей
Наш народ має багату культуру, величезний скарб якої складається з цінностей надбаних багатьма поколіннями. Цей скарб ми отримали у спадок і мусимо зберегти його для майбутніх поколінь, які тут житимуть. 
(Весь подальший текст скопійовано з матеріалів, розміщених на сайті села у різних розділах в більш детальній формі. Також, цей текст можна прослухати у відеоматеріалі про святкування 150 річниці нашого храму - Фільм-1 Історія села та церкви.​​​)
Загальна історія (коротко).
Колись наше село належало до великого Гримайлівського ключа, який охоплював 30 Подільських сіл і 3 містечка. Все це належало роду, який займав дуже високі пости в Речі Посполитій - графам Синявським. Потім село перейшло у володіння пані Жевуцької (або Ржевуцької), яка продала маєток разом з містечком Тарнорудою, прикордонному комірнику Леону Бромірському - його ми знаємо, як Фащівський пан.
У його володінні було 440 моргів землі. Тягнулося це фільваркове поле від дороги за Клаком аж до Прогону. Пізніше з цього маєтку (розпроданого за борги), були збудовані в селі такі хати як будинок Репки, Ленчука Михайла, Оконського Йосифа, Домка. 
Далі читаємо абзац з географічного словника королівства Польського (1880-1902).

Faszczówka, wies, pow. skalacki, lezy nad Zbruczem, przy samej granicy Gralicyi i rossyjskiego Podola, na pólnoc od wzgórz Miodobory, dzielacych Podole galicyjskie na dwie czesci, pólnocna zimniejsza i mniej urodzajna i poludniowa urodzaj niejsza i cieplejsza; oddalona od starostwa powiatowego w Skalacie o 20 kil. na wschód, od rzym. kat parafii i urzedu pocztowego w Tarnorudzie o 3'1 kil. na poludnie, i tylez na pólnoc od gr. kat. parafii w Luce malej. Obszar dworski pos. 440, wloscianie 975 mórg. austr. przestrzeni. Ludnosc 689; w tem rzym. kat. 171, gr. kat. 490, reszta izrael. Szkola filialna o l nauczycielu, nalezaca do rady szkolnej okreg. w Tarnopolu. Kassa pozyczkowa z funduszem zakladowym 1231 zl. au. Dawniej nalezala ta wioska do ogromnego klucza grzymalow-skiego, obejmujacego 30 wsi podolskich i 3
miasteczek, i wraz z tym kluczem calym byla wlasnoscia Sieniawskich; prawem spadku i posagu przeszla byla do rak pani Bzewuskiej matki Waclawa (emira), która, straciwszy caly ten majatek, oglosila likwidacya; na licy-tacyi kupil ja wraz z miasteczkiem Tarnoruda ówczesny komornik graniczny Erazm Bro-mirski; pozostawil on znaczna i wartosciowa bi-blioteke; miedzy ksiazkami jest znaczna ilosc tak w staro jak w nowogreckim jezyku. Wlasciciel terazniejszy Leon Bromirski, synowiec Erazma. B. E
. (Посилання)
Також За Польщі єврей пан Льорбер Йось (хата його стояла між обійстям Заболотної Павліни та колишнім господарством Гончар), мав 100 гектарів кращої землі, у 20 роках його зять Бондер Ізраїль на заміну старого дерев'яного млина побудував в селі кам'яний млин (був діючим до кінця 90-х років).
1788 року в нашому селі народився Ігнатій Хмелевський - польський священик-єзуїт, педагог і викладач у Полоцькій єзуїтській академії.
Хрипова фігура. При в'їзді у наше село зі сторони Тарноруди стоїть фігура, ми називаємо її Хрипова (можливо правильна назва Архипова) кимось і на якийсь знак встановлена 1874 року . В ці роки такі пам'ятники встановляли на знак певних подій - сумних і радісних. Так багато таких фігур по селах з'явилося на честь скасування панщини у 1848 році. Спорудження таких пам'ятників при шляхах будувались коштом громади, або окремих осіб. І будувались вони як вираз побожності. У свята біля них проходили обрядовості посвячення нив. Процесійною ходою люди ішли у поля із церковною атрибутикою - хоругвами, образами святих, патерицями, свічками, співом церковних пісень. В часи радянщини ці фігури знищували і вивозили.
 Історія церкви.
    Цього року виповнюється 150 літ нашій церкві - церкві Різдва Пречистої Діви Марії. Що ми знаємо про її історію, що знаємо про цей храм від моменту зведення і до нинішніх днів?
Скупі дані, які вдалося взяти в архівах Тернополя і Львова дають нам змогу заглянути на 200 років назад у минуле. 
Тому що,  до будівництва кам'яної церкви, на цьому місці стояла дерев'яна церква. 
З опису архівних матеріалів за 1798 рік, читаємо Специфікацію
Церква під титулом Народження Найсвятішої Марії Діви була виготовлена з тесаного дерева і суцільного кругляка під дахом гатовим (це тонкі дерев'яні смужки, щільно прилеглі одна до одної). Так як на той час ми знаходилися під владою Австрійської Імперії, то ця дерев'яна церква під № 26 була оцінена у 350 ринських. 
Стояла дерев'яна дзвіниця, також під гонтовим дахом оцінена у 140 ринських. Вже по відношенню цін дзвіниці і церкви, можна судити, що це була невелика за розмірами дерев'яна церква. В цих документах детально описується господарство священика - господарський двір, розташування кімнат, пекарня, стайні на вівці і велику худобу. Далі йде опис суміжних меж полів які належали до церкви, а це 54 морги (чуть більше 30 гектарів). 
"Церков коштом збудована громади 1867" - такий напис викарбувано на фронтоні нашого храму. Хтось заштукатурив твердий знак у слові "Церковъ", вважаючи що так правильніше.
Яким він був 1867 рік, хто були будівничі нашого храму, хто були священнослужителі? Ми не маємо інформації про самих майстрів, але з напису стає зрозуміло, що в будівництві допомагало все село і на кошти села будувався цей храм. Якщо взяти метричні книги тих років, то всі наші прародичі будували цей будинок. І прізвища будівничих були такі ж, як і багато хто носить зараз.
Виписуючи дані з архівів про історію нашого храму стараєшся не чіпати політики тодішніх режимів та воно все пов'язано і це неможливо викинути з тексту. 
У 1866 році Австрія у війні з Прусією зазнала поразки, підлеглі їй народи отримали широку автономію, а сама Австрія стала двоєдиною монархією. Як раз тоді велося будівництво нашої церкви і її освячення 21 вересня 1867 року проходило уже під владою Австро-Угорщини.
Новозбудована церква належала до Лучанської парафії, яка була під патронатом Сукц.Ігнатія Забельського. Священиками були: 1861 рік - Пічурский Гіляр (імовірно що саме він робив освячення цього храму, бо йому на зміну прийшов аж у 1882 році парох Кароль Чемеринський. На той час Фащівська парафія нараховувала 487 душ греко-католиків.
1891 рік - Богослужіння відправляє парох Колянковський. Парафія нараховує вже 522 особи, а вже через рік їх кількість сягає 543. (Входить до Лучанської парафії, яка перебуває під патронатом Нікодеми та Гіацинтуса Кешковских).
1896 рік - служить парох Мальчинський і кількість віруючих зростає до 643. 
На 1910 рік службу несе Іван Кулицкий і вже подаються дані проживаючих у селі по кількості українців, латинян і жидів. 486 греко-католицького обряду, 212 римо-католицького і 26 чоловік єврейської національності.
На роки Першої світової війни 1914 року парафія налічує 509 чоловік. Подаються дані і по сільській школі, яка складається з 1 кляси в якій навчається 108 дітей українців, 36 поляків та 2 євреїв. На цю кількість дітей припадає два учителі обряду латинського.
Рік 1918. По Фащівській парафії завідує парох Луки Малої отець Дмитро Ксьонжек з Кокошинець.
Цим роком закінчується перелік священиків в архівних документах про наше село, яке тоді перебувало під владою Австро-Угорщини.
Під владою Польщі.
На 1935 - 36 роки парафія налічує 613 чоловік греко-католиків і діє Братство Апостольської Молитви, в селі проживає 218 поляків і 8 єврейської національності. Школа з 1 кляси де навчають 70 дітей польською мовою.
Шукаючи цікаві матеріали про історію нашого села по Архівах Тернополя і Львова нас троє (Іра, Руслан - син Любомира Федишина, він працював у Тернополі), знаєш що там знаходиться ще дуже багато матеріалів про наше село, як наприклад "Йосифінська метрика" 17 століття, Документи про стан греко-католицької парафії ще за 1798 рік (ці документи складаються з багатьох аркушів), протоколи та листування про діяльність товариства "Сокіл-батько" за 1906-1937 роки. За копію кожного аркуша (а вони платні) цінять значні суми. 
Наше минуле заховане за мурами Архіву і знання про історію села можна отримати тільки за гроші. В цьому світі у багатьох вони на першому місці.  
Чи буде хтось цікавитися ними через десятки років? Звичайно буде, допоки існуватиме село і в ньому житимуть люди, яким буде цікавою історія минулого.
Ми тільки що читали про кількість парафіян по деяких роках. 
На 30 вересня 1921 року (робився перший офіційний перепис) населення села становило більше - 960 осіб, (402 чоловіків і 560 жінок). 
У 1924 році в селі було 171 господарство, якому з присадибними ділянками належало 900 моргів землі (513 га).  
Статистика на сьогодні по кількості проживаючих невтішна. На час проведення газифікації села 2003 року нараховувалось 80 будинків, на квітень 2011 року, число жилих хат вже 56. 
На сьогодні жилих хат 48 з постійно проживаючими.
Ми трохи відступимо від статистики про історичне минуле церкви, а зупинимося на товариствах які виникали в ці роки. Церква, школа, читальня - духовний і культурний центр села. Ми вже не в змозі зберегти історичну Читальню, вона розсипається на очах. 
Політичний стан на кінець 1919 року. Ми під владою Польщі. І ця влада сподівається, що система шкільництва виховає з неполяків відданих громадян Польської держави, тому дає можливість українцям на початковому рівні розвивати освіту.  Та попри обмеження в селі створювались кружки, товариства, будувалась читальня. (У когось була навіть історична фотографія її будівництва).
10 травня 1924 року в Фащівці починає діяти кружок "Союзу Українок". 
Головою кружка обирають Михалєвич Теклю. Члени кружка: Яворська Ганна, Задорожна Текля, Гаврилишин Ганна, Гаврилишин Марія, Оконська Ганна, Боднар Ганна, Славко Ганна, Кирилів Ганна, Козій Ксеня, Небесна Євгенія, Оконська Мілена, Заболотна Юстина, Ґулик Євдокія, Геб Марія, Козачишин Франка, Любич Ганна, Яворська Павліна, Сюта Марія, Хома Марія, Пантелеймонович Ганна.
22 січня 1925 року, створено Читальню "Просвіти", засновниками були: Оконський Михайло, Гаврилишин Михайло, Копач Петро. Члени товариства: Гаврилишин Микола, Гук Йосиф, Козій Михайло, Бурак Павло, Гаврилишин Дмитро, Бурак Яків, Заболотний Яким, Махобей Павло. До них пізніше долучаються Пантелеймонович Олександр, Пантелеймонович Теодор, Задорожний Павло, Безпалько Теодор, Красуцкий Іван, Федишин Іван, Муц Михайло, Міняйло Микола, Міняйло Григорій, Міняйло Михайло, Заболотний Іван, Кирилів Данило, Кирилів Йосиф, Кирилів Іван, Козій Теодор, Козій Йосиф, Боднар Стефан, Геб Микола, Головка Микола, Головка Йосиф, Голубенний Василь, Ганчар Михайло, Вилущак Микола, Вилущак Максим, Оконський Іван, Оконський Стефан, Магеровський Михайло, Славко Микола, Пирилубчак Іван, Яворський Михайло.
 Більше 40 осіб нараховувала ця організація. Зібрання відбуваються в домі під №192 Красуцкого Івана,  часом в хаті Марії Сюти, та будинках інших жителів
Треба відмітити що в домі Красуцкого Івана відбувались не тільки засідання Просвіти, але й таких організацій як "Сільський господар" та "Союз Українок".
Так на 1 січня 1930 року існувала бібліотека товариства "Просвіта" і кооперат "Згода". При читальні для членів товариства безплатно 250 книг українською мовою. Також на цей рік існувала бібліотека товариства "Народної школи" заснована 1924 року. Де було 140 книг польською мовою та налічувалось 24 читачі.
У 1935 році побудовану нову українську читальню. Відомий факт, що бляху на її покрівлю дав Задорожний Павло (З 1937 він голова організації "Просвіта" у нашому селі). 
Зазначу, що стара читальня збудована ще за австрійських часів знаходилася на місці висипаної могили. При ній навіть була кімната-льох для тимчасового ув'язнення людей які провинилися.
Зі свого боку і багато чисельна польська громада нашого села майже перед самим початком Другої світової війни 1939 року завершила будівництво польської читальні (де тепер знаходиться сільський клуб). В часи утворення колгоспу 1948 року, в приміщенні колишньої польської читальні зберігали зерно, згодом до 50-річчя Жовтня 1967 року перенесли до цього будинку сільський клуб з будинку української читальні.
21 травня 1929 року реєструється устав гуртка "Кружок Хлібороба", який існує 9 років.
20 червня 1929 року засновується кружок товариства "Сільський господар" в який входять більше 40 осіб. Свого часу його очолюють Оконський Михайло, Михайло Яворський та інші. В наявності бібліотека з 22 томів. 
Читаючи всі ці прізвища членів організацій, по кожній особі можна багато говорити. Хтось вмів гарно читати і мав ораторські здібності, хтось добрим господарем, про когось згадуємо смішні та кумедні історії. Своїм життям вони творили історію нашого села і церкви. Як наприклад Яворський Михайло, який був дяком у нашому селі. 
Високоосвічені люди: Яворський, Кирилів Данило, Леськів Дмитро організовували вистави та п'єси, організовували хори, читання літератури. Збереглась стара фотографія великого Фащівського хору до святкування 120-річниці з дня народження Т.Шевченка. Більше 50 людей на цьому старому фото. Треба відмітити, що колишня жителька нашого села Галандзій (з дому Кирилів) Ярослава із своїм сином п.Тарасом Галандзієм відмітила всіх персонажів цієї світлини. Та зробила підписи до інших фотографій Старого альбому на сайті села.
В 1932 році створений кружок "Рідної школи ім. Богдана Хмельницького", засновником якого був Федишин Іван. Діючий уряд намагався заборонити створенню цього товариства, про що видно з поданих характеристик на членів гуртка та документів до Повітового Староства в м. Скалат від коменданта постерунку.
    Зі свого боку жителі польської національності у 1929 році створюють "Кулко рольніче", а 1935 започатковується товариство "Школи людової" яку очолює Музика Ян (організатори: Музика, Габриєлів, Старунь, Стасишин).
У цьому ж році польською громадою створюється "Товариство стражи пожарної". 
Ще з 1906 року існує Українське спортивне товариство "Сокіл-батько". 

Роки війни. 
З матеріалів Тернопільського архіву читаємо: "Село окуповане німцями 1 липня (за іншими даними 7 липня) 1941 року. І звільнене Радянськими військами 4 березня 1944 року" (кінець цитати). 
Хоча слово "звільнене" можна назвати "окуповане". 
1945 рік. Ми під Радянською владою.
Цей рік став жахіттям того, що творилось у селі. Зміни режимів та влади в заполітизованому селі, яке складалося з двох релігійних громад призводили до протистоянь та суперечок. Крім цього бандами "нічних" та облавами НКВД були повністю знищені цілі сім'ї як українців, так і поляків.
4 могили в ряд на Новому кладовищі. Українці - Федишин та родина Бичок, змішана українсько-польська родина Новаківських, та польська сім'я Гесь. Усі - трагічно, трагічно, трагічно. (Вже при нагоді скажу, що землю під Новий цвинтар було куплено у господаря Оконського Йосифа зі Святівки і освячено 1930 року). 
1945 рік не тільки був трагічним для родин Заяців, Дудневичів, Голубенних, сім'ї Поляк, Стасишиних. Дві страшні трагедії. 
На початку квітня 23 невинних життя поглинули тонни піску в кар'єрі Стінка. А вже за неповних три місяці в спекотні Зелені свята, тими ж карателями НКВД під час облави було вбито 22 повстанці з різних сіл, та крім них ще кілька мешканців нашого села під час перестрілки. Ця подія описана на сайті в матеріалі С.Гринчишина Книга памяті (За Україну, за її волю...) А також варто прочитати спогади колишньої вчительки у Фащівці Галини Онуфрик - Для вас мій спомин, молоді.
Ще один факт з років Другої світової. З приходом німців у 1942 році за нез'ясованих обставин ними були арештовані Оконський Гнат та Козій Теодор. (Його син п. Михайло Козій з дочкою Наталею були присутні на святкуванні храмового ювілею та другій зустрічі Фащівського земляцтва 6 серпня, яке відбулося на його подвір'ї). 
Та повертаємось до історії нашої церкви і ще одного цікавого факту. 
Буквально кілька днів тому в нашій церкві знайшли документи про церковні дзвони. Там є документи про виготовлення 1911 року великого дзвона вагою 310 кг у Калуші Антонієм Серафином та його перевезення до Фащівки. Там є рахунок для уповноваженого пана Василя Мисько (жителя Фащівки через якого мабуть проводилась купівля) з  детальним описом затрат та гарантійним листом на цей дзвін. Та дуже зацікавив інший документ, в якому парох о. Василь Левицький та дяк Дмитро Гаврилишин 1 лютого 1922 року роблять запит до Головного Уряду Ліквідаційного у Варшаві (Glownego Urzedu Likwidacyjnego w Warszawie) посприяти у поверненню 4 дзвонів вивезених у Росію 18 серпня 1915 року.
Це були дзвони вагою 200, 120, 40 і 30 кг.  
Що то був за час, і чому вони мали потрапити у Росію? 
Світова війна (1 серпня 1914). В цю війну були втягнуті майже всі держави, та нас цікавить Східна Галичина. Два російські фронти проти Австро-Угорщини (а ми ще під її владою). З 6 серпня по 13 вересня грандіозна Галицька битва з обох боків по 700-800 тис. чоловік. Австрійські війська потерпіли поразку в результаті чого вся Східна Галичина, частина Західної та вся Буковина була загарбана росіянами. І на всі загарбані території поширилась звичайно і російська влада. Всі засади формувались із чиновників Київської і Волинської губерній, які не мали ані найменшої підготовки для виконання своїх обов'язків. Закривались школи з викладанням польської, німецької та української мов. 
Та 18 квітня 1915 року німецька артилерія почала масовий обстріл російських позицій і на жовтень було звільнено більшу частину Галичини. 
Але не стало росіян, не стало дзвонів. Свого часу селяни стягнулися і купили 5 дзвонів (там навіть залишились основи їх кріплення, чотири з яких російські війська відступаючи забрали з собою. 
Вже згодом 1923 року був куплений додатково у Празі через Якима Гаврилишина малий дзвін вагою 77 кг.
1946 рік. Після війни.
Цитата одного з документів того часу: "Уполномоченный по делам русской православной церкви на основании положения принятого на Поместном Соборе 1945 года…"- все на російській, дають довідку про реєстрацію релігійної громади, але вже православної церкви Різдва Пречистої Діви Марії. І передають "здание и культурное имущество". Це був 1946 рік.
В ці 50-і роки в церковну раду входять Безпалько Теодор, Оконський Дмитро та Головка Степан. Реєструється ревізійна комісія в складі: Муц Данило, Тригубчак Іван, Кухарський Іван. 
А в 1953 році будівля і майно передаються в безоплатне і безстрокове користування з вказівкою "и пользоваться им исключительно и соответственно его назначению". Атеїсти вказували віруючим людям, щоб використовували будівлю за призначенням, так ніби вони могли там зробити танці. "…обязуемся предоставлять здание в пользование нашим единоверцам". Кого мали на увазі, коли ні у що не вірили?
Наші односельчани звичайно ідуть на всі погодження представників радянської влади, щоб тільки зберегти святиню.
Вони створюють "Церковну двадцятку" в яку крім них входять: Оконський Михайло, Оконський Йосиф, Оконський Іван, Гаврилишин Петро, Козій Іван, Козій Яків, Козій Теодор, Рудик Павло, Головка Йосиф, Головко Зеновій, Геб Микола, Велущак Максим, Мокрій Дмитро, Ленчук Михайло, Любич Микола, Небесна Євгенія та Заболотний Яків. Церковним старостою обирають Безпалько Теодора. Священнослужителем був о. Тарас Чернявський. Це був 1953 рік.
1967 року жителі нашого села могли б за іншої влади відзначити 100 - річчя з дня освячення нашого храму. Та за діючої влади цього зробити не могли.
З 1964  по 1979 рік наша сільська церква вважається закритою. Десь-колись потай самі парафіяни проводять відправи. Потай від влади. Та вже з 1980 року ці відправи під строгою забороною. На вхідних дверях церкви 82 чи 83 року з'являється табличка з написом "Склад похоронного інвентаря". Сліди від неї так і залишились на лівій половині дверей.
Туди привезли кілька трун, та церковні речі з інших закритих церков нашого району. Нам ще повезло. Бо ті інші закриті церкви стали складами для міндобрив та різних хімпрепаратів (як костел-церква у Тарноруді).
Наша доба.
Мабуть початком новітньої історії нашого храму, треба вважати 1988 рік. Під тиском громадськості, керівників держав європейських країн влада поступилась і дала дозвіл на відновлення культових споруд. В цьому році пройшли ювілейні урочистості у зв'язку з 1000-літтям хрещення Русі. Були зареєстровані нові релігійні громади, відкриті духовні навчальні заклади. Було дано дозвіл на відновлення діяльності і нашої церкви. А на той час, вона потребувала вже значного ремонту як зовні так і всередині. Майже всі жителі села захотіли повернутися до нашого традиційного обряду. Тим більше, що на початку січня 1990 року скликається синод, який проголосив легалізацію української греко-католицької церкви.

(вірш "Закрита церква" написаний 1988 року Г.Гиб, який читає її правнучка Вероніка Піх) 

24 серпня 1991 року Україна зробила крок: прийнявши Акт про незалежність Держави. 
В честь цієї події в центрі села було встановлено пам'ятник, біля якого відправляємо Маївки. Цю фігуру виготовив Федишин Любомир, а фундамент під огорожу робили Століцький Володимир, Дроздовський Якуб, Безпалько Ярослав - він же біля неї посадив акації і туї. Акації не прижились.
Вже починаючи з 1989 року відновилися відправи у нашій церкві. Стараннями церковних братів Гаврилишина Йосипа, Головки Святослава, Козія Теодора, які займалися всіма організаційними питаннями, було перекрито покрівлю церкви і відремонтовано баню. Також відреставровано сільським ковалем Теодором Козієм хрест на бані нашої церкви виготовлений ще його батьком Козієм Яковом. 1990 року покрито позолотою іконостас і вже наступного 1991 року відновлено оштукатурені поверхні зовнішніх стін церкви. 
В цей же час повністю відреставровано художником Іриною Гончар всі розписи стін внутрішньої частини церкви. 1990 року розпочато спорудження символічної могили Січовим Стрільцям на тому самому місці, де вона стояла в 40-х роках. 1991 року проведено її освячення. 
В ці роки було встановлено та осв'ячено фігуру на місці загибелі фащівлян в кар'єрі Стінки, викарбувано на плиті всі імена тих що там поховані. Встановленням цього пам'ятника займалися родини Гриців та Оконських.
Всі ці освячення та святкові літургії на той час відправляє о. Михайло Валійон. На сьогодні він декан Української Греко-католицької церкви Підволочиського району.
2006 року обране церковне братство: Століцький І.В., Грицай Я.Ф., Каптій А.В., Задорожний О.Ф., які вже на весні 2007 року і на протязі літа організували заміну старого мура біля церкви на нову огорожу. 
17-18 березня 2007 року в селі у нашому храмі перебувала копія образу зарваницької Божої Матері. Урочистим походом 17 березня під с. Тарноруду всі жителі села йшли, щоб отримати цей святий образ від жителів села Рожиськ, а вже на ранок 18 березня передати його у с. Турівку.
На протязі літа 2010 року по новому оштукатурено зовнішні стіни церкви та дзвіницю.

***
Годинами можна розповідати про багатьох людей нашого села, які дуже багато зробили для відновлення нашого храму. 
Пригадується Великдень 2013 року (третій день - коли вже традиційно відправляється на сільському кладовищі панахида за померлих). Ми з церковним братством запланували зробити загальне фото наших найстарших людей села. Щось  пішло не за тим сценарієм. Вся процесія затрималась на сходах церкви. Я розшукую вуйка Федька. Знаходжу старенького пана Козія Теодора, він якраз виходить з дверей церкви. Він каже, "та може не треба вже такого старого до знимки, але ти знаєш, якшо так, то я ше без палки і капелюха стану". Жбурляє свої атрибути під мур. 
То ж коли будете дивитись це Загальне фото, ви побачите його сидячим на кріслі, але без палки і капелюха. За ним позаду Ланова Євгенія - люди, котрі зробили великий внесок для відновлення Богослужінь нашої церкви та для її відродження. На сайті села є відеоматеріал співу веснянок Ланової Євгенії та інших жителів села на Великдень 1995 року. 
Всі ці архівні матеріали про які згадував, ви теж можете переглянути в інтернеті. Вони у відкритому доступі. Її не стало 30 липня 2013 року, вуйка Федька 20 серпня минулого року.
Ще про одну людину хочеться згадати сьогодні. Нашого земляка-українця з Канади пана Василя Ковальчука. Якось зав'язалося листування. Зовсім мало знаю про його життєвий шлях. Та знаю що він був чудовою людиною і великим патріотом України. "Україно, колиско моїх мрій" - писав він. "Хоч живу далеко від своєї землі, та мої думки линуть на батьківський поріг, у стару хату покриту соломою. З неї я виніс ту любов, та передав своїм дітям та онукам". Він мав шану серед друзів української діаспори міста Етобіко, що в Канаді.
До нас приїздив на початку становлення нашої держави. Потім висилав книги про патріотичний рух українців у роки Світової війни, про героїчні подвиги повстанців. 
У сільській бібліотеці виділений окремий куточок "Книги Василя Ковальчука". Він дуже хотів знати, що робиться у його рідному селі. Чи відбувається богослужіння в церкві, чи почалися розкопки трагічно загиблих на Стінці, як поживають його друзі, знайомі та односельчани - Козій Теодор, Ганна Гриців, Горда Євгенія, сусід Михайло Кирилів та інші. 
Схилившись над листком, тремтячою рукою старався вивести літери, а вони все одно лягали за межі ліній. Поганий зір, а все разом - старість, "…нас було 28-ро, писав пан Василь, а зараз залишилось двоє - я, і мій друг Михайло Оконський, котрий живе в Україні, син Гриця" ( ! поправді і досі не знаю про кого йде мова?). 
   Ця новітня вже історія нашого храму була б неповною, якби не згадати ще когось. 
Чверть століття в нашій парафії, 25 років відправляє Богослужіння о. Ярослав Задоріжний. Який вже з самого початку очолював походи на прощу, організовані туристичні походи дітей в Кокошинецький ліс де співали релігійні пісні, розказували вірші, з його участю організовувались концерти та фестивалі. Він здобув прихильність чудовими проповідями та своїм вмінням дати добру пораду в любій ситуації. Цього дня його вітали і церковне братство і священики, вітаємо і всі ми. Дай Бог йому здоров'я на многії літа.
Ми закінчуємо. Доповнюйте історію села, бо час іде, і все минає. Якщо у вас є якісь спогади нашого минулого - діліться ними. А в нашій пам'яті, хай залишаються імена тих, хто тут жив, трудився, залишав після себе добрі справи і добру пам'ять.

P.S.

6 серпня 2017 року ми відзначили 150-літній ювілей з дня освячення нашого храму. Дещо завчасно, бо цей день припадає на 21 вересня. Та так було заплановано організаторами. Цього дня  провели другу зустріч наших земляків-фащівлян на подвір'ї Козій Стефанії. Де поставили святкові столи.

Вкотре щось неузгодили чи зробили неправильно. Не варто було поєднувати святкування 150 літнього ювілею церкви з святом молоді. Вже починаючи з призначення дати потрібно такі питання узгоджувати з "церковною двадцяткою", питати поради у священика, як правильно його провести. Відсутність озвучення на церковному подвір'ї та інші недопрацювання.

На це свято приїхав чудовий хор (м. Борщів) церкви Верховних апостолів Петра і Павла, в якому бере участь наш фащівлянин п.Богдан Гуцалюк. Було заздалегіть домовлено, що цей хор виступить на сходах церкви (чи біля каплички), чомусь все помінялось в останній момент.

Ми зустрілись з паном Богданом вже через неділю після святкування 13 серпня. Надолужили те, що не вдалося зробити тоді. Співали пісень, згадували минуле нашого села під смачні шашлики. Чи зустрінемось, ще так колись?

Створено три відеоролики цього свята.
Фащівка. Церкві-150 літ (фільм-1 Історія села та церкви)
Фільм-1 включає відеоматеріал-панораму села з квадрокоптера та коротко історію села і церкви. Завдячую операторам Федоровичу Петру та Майхеру Андрію за чудову відеопанораму нашого села зняту з квадрокоптера. За якихось 30 хвилин пронесемося над краєвидами села. Від Дубкового ліска, вздовж річечки Вікнини до поважного Збруча. А далі гайнемо берегами Збруча до сумнозвісної але такої мальовничої Стінки та околиць села Мала Лука. Повернемось до нашого духовного і культурного центру - старої школи, читальні, церкви.


Фащівка. Церкві-150 літ (фільм-2 Святкова літургія)
Фільм-2 включає фрагменти урочистої літургії приурочені святкуванню 150-літнього ювілею церкви Різдва Пренепорочної Діви Марії 6 серпня 2017 року.


Фащівка. Церкві-150 літ (фільм-3 Освячення води та вітання)
 Фільм третій включає розділи: парафіяни вітають священика з 25-ю річницею служіння в нашому храмі, освячення води, фащівська зустріч, пісні, розваги та інше.

 
Переглядів: 120 | Додав: Administ-or | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 1
0
1  
Текст в матеріалі з польської (переклад):
Цитата
Faszczówka, wies, pow. skalacki, lezy nad Zbruczem, przy samej granicy Gralicyi i rossyjskiego...
 
Фащівка, місцевість Скалатського повіту, лежить над Збручем, при самій границі Галичини і російського Подолу, на північ від гір Медоборів, які розділяють Подільську Галичину на дві частини. Північна холодніша і менш врожайна та південна врожайніша і тепліша. Віддалена від повітового староства в Скалаті на 20 км на схід, від римо-католицької парафії і відділення поштового в Тарноруді на 3,1 км на південь, а також на північ від греко-католицької парафії в Луці малій. Обсяг двірських будівель 440, у власності 975 австрійських моргів землі. Населення 698; в тому числі католиків 171, греко-католиків 490, решта ізраїльтяни. Школа-філіал з 1 учителя, належить до ради шкільної округу Тернопільського. Каса взаємодопомоги з фондом 1231 злотий австрійський. Давно належало це поселення до великого ключа Гримайлівського, який включав 30 сіл подільських і 3 містечка, весь цей ключ був у власності Сенявських; на правах спадковості всі ці поселення перейшли до пані Бжевуської (Ржевуської або Жевуцької-прим.адміна) матері Вацлава (еміра), яка стративши той цілий маєток оголосила ліквідацію (банкротство-прим.адміна); на аукціоні це все з містечком Тарнорудою купив пограничний судовий виконавець Еразм Бромірский; полишив він значну і цінну бібліотеку; між книжками є значна кількість на старо- та новогрецькій мові. Власником її є Леон Бромірский, син Еразма Б.
(Пан Бромірский проживав у нашому селі, маєток стояв орієнтовно обійстя Цимбал і нижче, тобто сучасні подвір'я Задорожного та Каптій).
Про Вацлава (еміра) можна прочитати за посиланням: https://ru.wikipedia.org/wiki/Ржевуский,_Вацлав_Северин

Ім`я *:
Email *:
Код *:
New-forum uCoz-forum YD Свобода IP WebPlus тИЦ WebSpidTest PROXI