П`ятниця, 20.09.2019, 06:22Вітаємо Вас Гість | Головна | Реєстрація/Sign Up | Вхід/Log In

Форма входу

Пошук по сайту

Міні-ЧАТ

Повідомлення



Останні публікації


********
********
Videofilm uroczystości
200 – lecie kościoła Świętego Stanisława w Tarnorudzie.
В розділ VIDEO-матеріали завантажено 3 фільми приурочені події святкування 200-річчя храму в селі Тарноруді.
Відео - матеріал про похід на Стінку для вшанування пам'яті трагічно загиблих 1945 року
********
********
********
Приємного перегляду

Портали/сайти


Сторінками газет



Свобода - тернопільська газета



Оцінка сайту

Оцініть сайт Фащівки
Всього відповідей: 273

Статистика переглядів

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
free counters

Реквізити сайту:


E-mail the site:
evgyb@yahoo.com

(067)9296598

НОВИНИ
Головна » Статті » ФАЩІВКА

Найстарші люди нашого села

   Так вже домовились з церковним братством, як буде можливість, зробимо загальну фотографію фащівлян біля церкви з найшановнішою людиною в селі Козієм Теодором. Адже йому 94 роки. Господь дав йому довгий вік, напевно за те добро, яке він робив впродовж усього життя.      Ковальством займався ще молодим хлопцем при батькові. Кузня стояла неподалік хати на оболонню біля криниці. Молодим хлопцем біля батька навчався цієї професії.

Розповідав.  Якось взимку, на галявину біля нього пригнали багато коней для підкуття. У новоствореному колгоспі коней було багато, основна рушійна сила.  В селі ще були ковалі, але в ці холодні кілька днів зими відмовилися від цієї роботи. Тож підкував коней усіх сам, на холодному пронизливому вітрі. А на вечір різко піднялась температура, дістав запалення. По війні з такою хворобою не дуже вміли справлятись, ледве виклигав з цієї біди.

Мене колись запитали: «слухай, а вуйко Козій ще підковує коней?». Люди, схаменіться! Дев’яносто років. Які коні! Але продовжували їхати до нього, і він в такому віці, ще брався до цієї роботи.

Відшуміло життя. Залишило позаду молодість сповнену важкої праці і трагічних днів. У подіях розпорошене життя, а разом вони ніби доля. Важка доля, яка випала на роки війни.

Одружився за Музику Марусю. Разом прожили не довго. Молода і вродлива жінка передчасно пішла з життя через «нічних відвідувачів», які називали себе повстанцями, а насправді були бандитами.  Так застрашили бідну жінку, що від страху вона так і не оговталась та померла.

На сьогодні у нього велика родина з онуками і правнуками, які завжди відвідують його.

Він часто приходив до мене. Багато матеріалів написано з його слів про минуле нашого села. Ми годинами сиділи, і я старався запам’ятати кожне сказане ним слово. "В мому кутку, ше донедавна було найбільше хлопів - каже, і продовжує перераховувати - Головко Зенько і Славко, Кухарський, Гордий, Вавілон, Лукасевич, старий Головка і Оконський Йосиф - їх вже нема, Якимів - перебрався в ваш куток". Він перераховує кількість будинків на Святівці і до хати Століцької Стефанії (роки коли був молодим), а це – 44 хати, з яких на сьогодні немає і сліду. Розповідає інші цікаві історії з життя селян, про які знає тільки він, бо він найстарший у селі.

Великдень 2013 року. Понеділок. Ми ідемо з цвинтаря. Він ще стоїть біля сходів церкви тримаючись за поручні. Здороваємось, легко стискаючи прохолодну руку: «…як, Ви вуйку Федьку (так в селі його кличуть), як здоров’я?». – «та то вже за деведесят, то яке здоров’я» каже, «ніби нічо не болит, а сили нема» - відповідає. Кожному хочеться потиснути руку найстаршої людини в селі, поговорити, та послухати його розповідей. А йому було і є що розповісти, дев’яносто з гаком – це не жарт.

1989 рік. Нашу церкву покривають новою бляхою. Настрій у всіх піднесений.  Адже після стількох років, нарешті дали дозвіл на  щонедільні відправи.  Вуйко Федько (наш фащівський коваль) зробив реставрацію хреста, який мають встановити на бані церкви. Цей старий хрест, ще зробив його батько Яків – також коваль. Довкіл церковної бані дерев’яне обриштування, горизонтально прибита рейка з роликом на кінці, якою подають бляху на покрівлю. Вуйко Федько лапається за цю рейку і повисає на висоті більше десятка метрів. Жінки, які прибирали на подвір’ї церкви ахнули. Міцні руки коваля, а ми, ще молоді хлопці подумали, що побоялися б це повторити. А йому на той час уже 70 років. 

7 травня 2013 року. Вівторок. Третій день Великодніх свят. Цього дня після ранкового Богослужіння відправа за померших на сільському кладовищі. Виходимо з церкви, людей багато, велике свято і кожному також хочеться відвідати могили своїх рідних. Не так то легко добиратися до Фащівки вщент розбитими дорогами, але в цей третій  день як і першого листопада, коли запалюємо свічки, їдуть до своїх родин усі. Тому і передзвонюють люди з міст і сіл з традиційним запитанням: «а коли буде правитися на гробах?». День, коли з’їжджаються майже усі фащівляни.

 Перед Службою нагадую хлопцям (церковним братам), щоб не забули про загальне фото на сходах церкви, яке ми планували. Ні, не забули. Та й отець Ярослав в кінці літургії робить це оголошення. Планувалося, що на самому переді поставимо стільці і на них сядуть найстарші, найшановніші люди нашого села, в їх числі Козій Теодор Якович та Гусак (Ланова) Євгенія Йосипівна – люди, котрі найбільше зробили для відновлення Богослужінь нашої церкви, для її відбудови.  Зробимо загальну фотографію усіх фащівлян, разом з отцем Ярославом Задоріжним, який уже 21 рік на службі нашої парафії.

Якось пішло трошки не так, я шукаю вуйка Федька, він десь позаду людей. Усі вже стоять на сходах, а я ще маю крісло принести. Вийшла незручна затримка. Отець Ярослав каже: «не спіши, почекаємо скільки потрібно», допомогти нікому, ніхто ж не знав про заплановане, а ті що знали уже тримають церковні атрибути і допомогти не можуть. Відшукую Козія Теодора і пояснюю, що саме з ним і хочуть зробити цей знімок. Старенький, зігнутий від старості чоловік з паличкою, каже - «та може не треба такого старого до фотиграфії, але як так, то я ше без палки і капелюха стану до знимки».  Відкидає їх вбік, веду його по сходах, розсовуючи людей, весь тремтить – старість. Хай вже вибачать всі приїжджі наші односельчани за цю затримку, бо коли ще буде така нагода. В одному ряді із нашим священиком (справа) стоїть Гусак (Ланова) Євгенія, шкода не вспів знайти найстаршу жительку нашого села Горду Євгенію, якій цього року 90 літ.

Після фотографування, вся процесія направляється до символічної могили Січових стрільців на молебень за померлих. Я відношу крісло, і бачу розгубленого нашого старожила. Стоїть внизу біля сходів, без палки, без тієї «третьої ноги», як він жартує і без якої не може йти. Приношу палку, яку він відкинув ще на горі та капелюх десь залишений на підмурі, і дякую за те що погодився з нами сфотографуватись.

Чомусь все вийшло спіхом  (моє упущення), треба було більш ретельно все обдумати.


(Фрагмент розмови з Теодором Козієм про Стінку уже далекого 2008 року можна переглянути в цьому МАТЕРІАЛІ).

 ****

Старенька жінка, Ланова Євгенія, (на загальному фото в день Великодніх свят) вона стоїть зразу за плечима Задорожного Ореста, який тримає Св. Євангеліє. Останні роки Радянської влади та перші роки незалежної України. Перші відправи в церкві, після стількох років пустки. Вона навчала хористів всієї процедури літургії. Подруга моєї мами. Було їх троє, усі з 1926 року. Ланова Євгенія, Славко Марія та Геб Ганна. На сайті у розділі Відеоматеріали, є відео співу веснянок Ланової Євгенії та інших жителів села на Великдень, вже далекого 1995 року. А поки-що за її участю проходять відправи у недіючій церкві від 1964 до кінця 1979 року ("недіючій" - слово яке недоречне). А вже 1980 року ці відправи заборонили повністю, вивісивши табличку з написом «Склад похоронного інвентаря» на дверях церкви. Для освячення  великодніх пасок та недільних відправ люди ішли до Турівки.

Під час відправи на сільському цвинтарі

Вдивляюсь в стару фотографію датовану 1947 роком. Якихось 66 років тому. Уже 66 років. Для історії – це небагато, а для людини – це майже все життя. Молоді дівчата, усміхнені, щасливі. Їм тільки 21 рік. Позаду окупація і попереду також. Розбудова колгоспів, важка праця. Але вони ще молоді.…Були. Прожите життя. В минулому залишились печалі. Їх було більше ніж того щастя, про яке так мріяли.

Гусак (Ланова) Євгенія померла у дощовий день липня, 30 числа. Невеличка кількість людей проводжають її в останню дорогу. "Пусткою залишиться ще одна хата в селі - подумалось, в цій хатині поколіннями вирувало життя, та скоро стежка до порога заросте травою". А в пам'яті Великдень 2013-го і образ згорбленої від років жінки, яка присіла на краєчку могили батьків під час відправи, і яку напевне бачив востаннє.

Відшуміло життя моє бурею

І на серце прийшла тишина,

Турбувався я часто зажурою,

На останок й вона відійшла.

      У подіях життя розпорошене,

Воєдино вони мов судьба,

                    Знав із малку, що все буде скошене,

       Та здавалось, що цього нема.

Малювались в уяві фантазії

Про щасливе життя на землі,

Там були для біди лиш оказії,

Щось віщали мені журавлі.

   Їхній голос нас кличе до іншого,

Про залишення рідних земель,

                Про життя в небесах з Богом втішного,

   Де постійний ясний Божий День.

Для відльоту наповнитись силами

Літком прагнуть усі журавлі,

Щоб не бути в польоті їм хилими,

Не марнують вони літні дні.

                   Журавлине «курли» лине осінню,

Як стихає пора гомінка.

                    Відшуміле життя вкрите просіддю,

     Мій відліт сповіщає вона...

Найстарші люди нашого села. Їх зовсім мало залишилося, особливо чоловіків.

(Під час виступу учасників свята - фото Жорняк В.) 

18 серпня святкували День села. Свято розпочалося з урочистої відправи біля пам’ятника в центрі села. Погода чудова, сонячно, ідемо до клубу. Діти підготували гарний концерт. Сільський голова Ярослав Юрчак поздоровив сімейні подружжя, які прожили разом в парі 50 (або майже 50) років. Це Малісевич Антон Михайлович з дружиною Марією та Пантелеймонович Григорій Олександрович з дружиною Катею (Катериною).

(Ювіляри свята отримують подарунки від сільського голови - фото Жорняк В.)

Вони були присутні на цьому святі. Багато молоді як для Фащівки на подвір’ї сільського клубу. Та чисельність відносна. Ми озираємось. Чомусь зовсім мало старших людей. З чоловіків тільки ювіляри. Хто ж не прийшов? Пробуємо перелічити, а їх в селі вже одиниці залишилось. Козій, Гриців, Малісевич, Пантелеймонович, Якимів, Самійло, Засядко, Дроздовський і Муц – ось і всі чоловіки старшого віку.

 

(Після концерту - фото Жорняк В.)

У круговерті нашого життя, збігають дні й роки, а з їх плином змінюємось ми. Ніби вчора був Великдень, велике свято Пасхи і ось вже Спаса. Стрімголов летить час. «І вже по ліву руку – літо, а вже по праву руку осінь».

Категорія: ФАЩІВКА | Додав: Євген (25.08.2013)
Переглядів: 1739 | Коментарі: 1 | Теги: Гусак, Козій, музика, Лановий, Гордий | Рейтинг: 5.0/2
Всього коментарів: 1
0
1 Administ-or  
Козій Теодор Якович помер у суботу 20 серпня 2016 року в спекотний літній день, проживши майже 97 літ.

Ім`я *:
Email *:
Код *:
New-forum uCoz-forum GD Свобода IP WebPlus тИЦ WebSpidTest PROXI x-sity