| Євген | Дата: Четвер, 02.01.2014, 15:45 | Повідомлення # 1 |
 Пом. модератора
Група: Адміністратори
Повідомлень: 157
Статус: Offline
| Фащівський сільський клуб (минуле)
На сьогодні він стоїть пусткою. Десь-колись відбудеться виступ дітей приурочений до якоїсь події. Про перегляд фільмів у клубі, вже можна забути. Навіть кіноапаратури немає. Все витіснив телевізор, інтернет і найголовніше - відсутність глядача. Все минулося.
А пригадується з минулого таке. Колись кіносеанси строго-настрого проходили у Фащівці в такі дні тижня: вівторок, четвер, субота та неділя. Ціна перегляду художнього фільму (вечірній сеанс, бо був ще денний у неділю для дітей, який коштував 5 копійок) коштував 20 копійок. Особливо популярними були так звані "індійські фільми". На ці простенькі, музичні мелодрами сходилися не тільки молодь, але й старшого віку люди. Здебільшого це були двохсерійні фільми, які викликали емоційні переживання за своїх героїв у людей старшого віку. Кіномеханіком працював у клубі Муц Степан.
Мав він і кількох помічників які "крутили кіно" - це Головка Іван, Століцький Іван, Ковалів Богдан. У будні привозили до села металічні круглі контейнера, де у кожному були ще десять плоских кружків-контейнерів з стрічкою фільму. Кожну з цих частин, у кінобудці (там були відповідні механізми), потрібно було перемотати на початок розділу фільму. Тобто, якщо друга частина транслювалась на величезний подірявлений екран на сцені, то першу, яку вже передивились, потрібно було перемотати і бобіну (чи котушку) з фільмом вкласти у футляр з написом "частина-1". Потім ці контейнера перевозили в інше село з готовими до перегляду перемотаними частинами. Ми, малі діти, часто робили збитки помічникам кіномеханіка. Не раз, коли вони заложивши котушки-бобіни в механізм перемотки кудись відволіклись, ми відшпилювали котушку, внаслідок чого, коли її добряче розкрутили, вона з бренькотінням злітала з цього механізму розмотуючи по кінобудці десятки метрів фільмової стрічки. Уявіть собі реакцію цієї людини на нас. Але ж на дворі темно, ми сміючись тікали в ніч. Із Століцьким Іваном такого не робили, міг легко спіймати і дати доброго "підзатильника".
Так, як фільм з двох серій коштував 40 копійок (неабиякі гроші), то перед сеансом, нас кілька чоловік ховалися в трибуну. Трибуна, обов'язковий атрибут сільського клубу з шириною сторін 70 х 70 см і висотою десь 130 см оббита темно-червоним плюшем. Спереду з наклеєним, але вже добре пообдираним дітьми гербом Радянського Союзу. Як туди могло поміститися 6 - 8 чоловік (хоч і дітей) до тепер не збагну. Але поміщалися і тихенько сиділи за пів, а то й годину до початку фільму, час від часу поглядаючи в зал клубу через тут-же зроблену цвяхом шпаринку в матерії. Гасло в залі світло, звідси вивалювалися усі хто там був, і чемно всідалися на вільні місця, поближче екрану. Як, ще один варіант - ховалися на сцені і дивилися на велетенський екран вже з іншого боку.
Час від часу, дядько Степан (Муц), який сидів при вході в клуб, щоб обілечувати прийшлих глядачів направлявся між рядами крісел в сторону сцени, вдивляючись в темряві на ряди сидячих, чи ніхто не проскочив в зал без квитка. Та це, одне село, і кіномеханік свій. Навіть, якщо когось і помічав з "зайців", то особливих проблем не виникало. А людей в залі багато. Часом в темряві ми показували йому старого квитка, ще за минулий сеанс.
Під час демонстрації фільму в кіноапарат часом помилково вставляли не ту частину фільму, наприклад замість третьої ставили восьму (хтось там в жартах підшкрябав цифру) в якій героя фільму застрелили білогвардійці, а коли ставили наступну четверту, він знову скаче на коні. Трохи заплутано, та суть фільму зрозуміла. Та катастрофа в залі виникала тоді, коли частину фільму вставляли навпаки, як ми казали "догори ногами". Тоді у залі починали свистіти, кричати, тупати ногами. Дядько Степан біг до кінобудки, а в цей час команда безквиткових малих глядачів проникала в кінозал і долучалася своїми криками і тупаннями до тих, що вже шуміли. Нема зла без добра. Тоді в темряві наближалася грізна велетенська постать дядька Степана і "дуже буйні" могли заробити легкого "пенделя" (це слово пояснювати не буду, воно і так зрозуміле багатьом) і статус "персони нон грата", такого дебошира виводили з залу.
По при те, що постійно демонструвалися художні кінофільми, де на початку деколи з 20 хвилин пускали пропагандистський кіножурнал про досягнення в промисловості та сільському господарстві трудових подвигів та досягнень, але обов'язково в "світлі рішень якогось з'їзду КПРС", у сільському клубі проходили концерти за участю дітей і дорослих, приїжджали гості з своїми виставами і п'єсами з інших сіл району і навіть з Підволочиська. Це було особливе свято. Зал прибраний. Вимита підлога нашого клубу натерта соляркою чи відпрацьованим машинним маслом, що надавало їй якогось особливого блиску. Ще з полудня до залу заносять декорації вистави. Нам цікаво. Ми бігаємо між рядами крісел. Завідуючий сільським клубом - Ковалів Степан.
Дотепний і дуже веселий чоловік. Умів грати на багатьох музичних народних інструментах. Гарно грав на скрипці. Умів малювати, писати лозунги, в ці роки це довжелезні через цілу дорогу реклами з текстами "Рішення Комуністичної партії - виконаємо!" або "XXIV з'їзду КПРС - нашу ударну працю!". Ось такий приблизно лозунг через всю вулицю висів між двома електроопорами біля контори колгоспу. Не було весілля в селі, де б Ковалів Степан не зіграв якусь комічну роль. Пригадується чиєсь весілля, де він був у ролі А. Гітлера а Безпалько Ярослав - перекладач. Смішили до сліз, перевтілення було вищою майстерністю. Розкажу одну історію пов'язану з ним. Доступно тільки для користувачів
З боку влади проводилися перевірки культурно-освітніх закладів - шкіл, бібліотек, сільського клубу. Коли у 1971 році в Фащівці міняли дерев'яні електричні стовпи на бетонні, то у селі кільканадцять днів не було електрики. Та в клубі кіносеанси відбувались. Привезли бензиновий генератор і поставили його біля кінобудки, від нього працювала вся кіноапаратура. Правда, вхідні двері клубу потрібно було закривати, бо він так торохтів, що заглушав звук від фільму. Вже на 1970 рік, у селі було десь до 5-ти телевізорів. Екран як говорили трохи "сніжив", але це було не абищо. Коли демонструвався по телевізору польський фільм "Чотири танкісти і собака" малі діти напрошувались до когось, хто мав це "чудо" досягнення техніки (як наприклад Ленчук Михайло), і з задоволенням переглядали стрічку. Можливо, це було незручно тим господарям в обіднішню літню пору коли повно всякої роботи сидіти разом з нами, але відмовити також не можна було.
Діти ж. Зимові довгі вечори. В селі єдиний телевізійний канал - ЦТ (тобто центральне телебачення). Канал УТ (українське телебачення - не працював). За цілий тиждень по програмі 3 - 4 художні фільми. І раптом тримаючи програму телебачення бачу розпочинається багатосерійний (по сучасному - серіал) художній телефільм "Строгови", та ще й на 8 серій. Радістю ділюся з мамою. Показували його по 2 - 3 серії в тиждень, тому був розтягнутий в часі. Пізньої пори взимку, після програми "Час" ішли до сім'ї Безпалька Теодора, всідалися біля теплої грубки і дивились.
Найчастіше зимовими вечорами з нашого кутка сходилися до Гаврилишин Броніслави, такі собі зимові вечорниці. Жартували з діда Василя (дяді Васі, як його називали), грали у карти, щось розповідали. Та це вже - минуле.
Перейти на початкову сторінку розділу "БУВАЛЬЩИНА. Історії минулого"
Повідомлення відредагував Євген - Четвер, 02.01.2014, 16:13 |
| |
| |
