Село Мала Лука Гусятинського району Тернопільщини петлею омиває річка Збруч. До 1939 року вона була кордоном, що розділяв Радянську Україну та її західні області, які були під владою Польщі.
По той бік річки Мала Лука межує із селами Волочиського району Хмельницької області — Постолівкою, Зайчиками і Курівкою Городоцького району. В 1932–1933 роках їх жителі голодували.
— А ми їжу мали. У нас кожен мав худобинку, своє поле — до колгоспу нічого не забирали, — розповідає 95-річна Теона Лукасевич. — А по той бік Збруча люди траву їли. Ми як гусей до річки гнали, то з того боку кричали: ”Їсти!” Ми їм бараболю по одній кидали. Буцім за гусьми. А ще сіль замотували в шматку, ставили всередину камінець. І теж кидали. Вони з бур’янів собі таку кашу робили, то хоч трохи посолити могли. Щось більше перекинути не могли, кругом стражниця (охорона. — ”ГПУ”) була.
Теона Павлівна — найстарша жителька Луки. Вона майже не ходить, погано чує та говорить нерозбірливо. Тих, хто добре пам’ятав би час Голодомору, в селі не залишилося. Селяни переповідають слова очевидців, що вже померли.
Зараз у Луці живуть 360 людей. Майже кожна друга хата стоїть пусткою — старі вмирають, а молодь виїжджає. Село тупикове та віддалене від траси. Автобус до обласного центру ходить двічі на день. Про польське панування нагадують занедбаний польський цвинтар і костел. Від радянської влади, яку встановили тут 1939-го, залишилися пам’ятник визволителям та аварійна споруда клубу.
— Стражниця в той час була страшна, — розповідає 83-річний Богдан Свігун. — Із російської сторони пліт 4-метровий, а навпроти Зайчиків — мур. Моста чи кладки не було. Попри річку зорано і заскороджено так широко, що не перестрибнеш. З нашої сторони такого контролю сильного не було. Польські жовніри часом десь ляжут у садок та й лежут. За кашкет вишень давали в більйонету (бінокль. — ”ГПУ”) подивитися. А радянські часові весь час ходили, нікого не підпускали.
Секретар Малолуцької сільради Галина Стрижак розповідає, що її баба, Євдокія Дмитрівна, у 1932–1933 роках урятувала від голоду малу дитину зі Сходу:
— Бабця розказувала, що жінка із Зайчиків мала багато дітей, і ті почали від голоду вмирати. То найменшу дочку, яка ще не ходила, вона якось уночі принесла їй. Перейшла річку вбрід. Бабця тоді 16 років мала. Взялася дівчинку доглядати, дітей в неї не було, то думала, що собі лише. Але мати за пару місяців забрала дитину. Та врятована дівчина до старості, доки могла ходити, — до нас у гості заходила. Але до цього часу і вона, і бабця вже померли.
— Були такі наші люди, які голодуючим помогали, а були такі, що на тому шпекулювали, — говорить Йосип Сковерський, 57 років, голова сільради Малої Луки. — Домовлялися з прикордонниками, переносили через кордон хліб. А жителі тих голодних сіл за буханець були готові все віддати. Навіть золото.
Із села до сусідньої області веде вузький місток через річку. Селяни ходять на той бік до магазину — там більший вибір товарів. Діти з трьох сіл Хмельниччини вчаться у школі в Малій Луці, тут є 11-річка.
Переходимо містком до Постолівки. Тут теж багато хат порожні. На пагорбі напівзруйновані споруди колишньої колгоспної ферми.
— У нас голодували ті, хто в колгосп не йшов. А хто працював — мав і хліб, і до хліба, — каже 87-річна Анастасія Буряк. Її хата недалеко від кладки через Збруч.
— Бурачиха так каже, бо її батько селом керував — комуністом був. Він і такі, як він, нас грабували, — заперечує її сусідка 82-річна Ганна Бойко. — У нашої родини худобу забрали, урожай, навіть фасолю і просо, які тато в землю закопали, — і то знайшли. У той голод тато і брат померли. Сталін кіко хлопів замордував. У нас у селі не то що просити щось у польських селах — дивитися туди не дозволяли. Якщо бачили, що хтось дивиться в ту сторону, забирали до арешту.
СТІЛЬКИ людей щохвилини помирали в Україні в пік Голодомору, навесні 1933 року. Ішли з життя 1 тис. людей щогодини, майже 25 тис. щодня. Коли дослідники говорять про Голодомор 1932–1933 років, мають на увазі період із квітня 1932-го по листопад 1933 року. За 17 місяців, тобто, приблизно 500 днів, в Україні загинули мільйони людей.
Андрій ЯНОВИЧ на фото (взято з матеріалу) |
