Головна » 2011 » Червень » 5 » Трагічна загибель Ониськових (Гесь) в Фащівці 45-го року
16:12
Трагічна загибель Ониськових (Гесь) в Фащівці 45-го року
Нічні бандити і трагедія родини Гесь (національність - поляки).
Ніч на 2 лютого 1945 року. В селі казали: "Польський громніц" (посвячення свічок-громніц).
Напередодні випав сніг. Сани запряжені кіньми повільно рухалися по дорозі в сторону містка через Вікнину. На санях сиділо 2 - 3 чол., один йшов збоку саней тримаючись за поручні. На ньому стара гуцульська каракулева шапка настовбурчена вверх (не заламана, як носили інші). Його в селі знали.
- Мариню, вони ніби коло нас зупиняються, - вдивляючись у вікно промовив дідо Іван.
- Нє-є-є, їдуть на долину, - вже пересохлими від страху губами відповіла жінка.
Страх неможливо було перебороти. У ті часи, так звані "нічні" були повними господарями темної пори доби, а НКВС з своїми облавами - вдень. Час, коли забирали тебе з дому невідомо хто і невідомо куди. За те що: прихильний до ОУН-УПА, за те, що польської національності, за те що "ляпнув" лишнє, чи хтось на тебе щось доніс, чи просто так.
Коні уповільнювали хід і сани з людьми зникли за коморою, яка стояла паралельно дорозі. Ще довго вдивлялися дідо з бабцею в вікно, а раптом... Але ніч минула і минула в безсонні. Який вже там сон?
Зимовий ранок починався як звичайно. Принести дров, води (криниця була в центрі), розпалити в грубці, обійти господарку.
Хата сім'ї Гесь була в межу з моїм обістям. Вони були родичами мого діда Івана (по матері Юлії - з дому Гесь).
- Щось Іване наші сусіди заспали, бо з комину ще дим не йде. - каже бабця до діда. Їх подвір'я було як на долоні, наш старий хлів стояв від дороги і ніщо не заступало видимість.
Йшов час. На подвір'ї з членів сім'ї Гесь ніхто не з'являвся. Появився якийсь неспокій. Обробляли господарку і час від часу вдивлялись в це подвір'я, але не наважувались туди піти.
В якийсь момент почули лемент. По дорозі йшла Новаківська Марія і голосила: "Людоньки, кров ріками пливе". Щось хотіли розпитати в неї, але та не зупиняючись пішла далі.
- Іване, в сусідів щось таки сталося. Давай підемо до Ониськів, подивимось, - промовила до діда бабця. Дідо відмовився. Пішли з мамою, і з кимось з сусідів.
В хаті Гесьових побачили таке видовище: три трупи, вбиті пострілами. Двоє стареньких людей (років за 70): Гесь Марія - лежала на підлозі, її чоловік Онисько (Одинізій) - на колінах, схилився на скриню, голова повернута до вхідних дверей. Куля попала в рот. Третій Михайло - сліпий (вік невідомий). Мав захворювання очей - катаракта. Сім'я жила бідно, тому навіть на таку операцію коштів не було. Він лежав мертвий на лаві схрестивши руки на грудях, ніби чекав смерті. Окремим місцем була окривавлена подушка на ліжку.
В цій сім'ї була ще молода жінка з дитиною 4-х років. Доля цієї жінки невідома, але в плямах крові на подушці (а потім слідах капель крові, які тягнулись через город до Збруча), всі хто прийшов дивитись на цю трагедію розуміли, що це була дитинка. Куди поділась мама дитинки - невідомо? 5.06.2011 р.
(додатково)
Перегортаючи сторінки Метричної книги народжень 1878-1919 років, натрапив у ній на такий напис: "1919 уроджений і охрещений правосл. батюшком Михаїл, син Євдокії Козій з Фащівки (хата під №112), доньки Михаїла Козія і Емілії (з дому Макари). (Цей будинок стояв у кінці села між хатою сім'ї Охоти (колись Голубенних) та Пантелеймонович.
У сім'ї Михайла Козія крім Євдокії, ще було 7 дітей: Василь, Йосиф, Яків, Стефан, Іван, Марія і Микола - Миколя Козій, що проживав біля Кириліва М.). Шлюб (треба розуміти Євдокії Козій) був в Постолівці 1916 року з Якимом Комаром, котрий покинув Євдокію і одружився вдруге.
Ось така примітка на палітурці книги (сторінка 191). Від шлюбу з Якимом (чи Юхимом) Комар (в Фащівці, його називали Юхим) у них ще був син Микола (молодший за Михайла). Отже Михайло 7.01.1919 року народження та Микола (Метр. Книга закінчується 1919 роком), -то можемо тільки здогадуватись можливо 1921-1922 р.н., - являються синами Євдокії Козій.
В українському часописі "Свобода" за 30 серпня 1932 року подається невеличкий матеріал з заголовком "Втікачі з країни голоду". Там, якраз поверхнево описується ця подія. Сторінка часопису "Свобода" від 30 серпня 1932 року. Це зовсім не означає, що дана подія сталася у 1932 році. Часопис робив публікації різних подій Західної України, які мали місце відбуватись раніше. Більш детально про цей випадок розповів тепер уже покійний Теодор Козій.
Коли відбулось одруження Юхима і Євдокії у 1916 році, вони проживали в Постолівці. З приходом влади Польщі на наші терена, Євдокія тікає з Постолівки прихопивши з собою старшого Михайла. (Можливо це було 1923 року чи пізніше). Та не дає спокою їй думка, що молодший Миколя, залишився на тій стороні. Згодом Євдокія вислідила з нашого боку (це було в районі кар'єру Стінка), як якась дівчинка бавиться з її сином в берегах села Постолівки. Явдоня почала з нею розмовляти, заговорила дівчину, і перебравшись вбрід через мілину Збруча - викрала Миколку. Границя в ці роки не була такою строгою, як згодом.
Після 30-х років, Юхим таки примирився з Євдокією і перебрався через кордон до Фащівки. Збудували хату.
Відеозапис розмови Теодора Козія. Подальша доля синів Євдокії Козій. Син Микола в дитинстві часто хворів. Вивчився на лікаря і проживав у Львові. Кажуть був гарним медиком. Старший Михайло був судимий "по політичному". Змінив прізвище і проживав у Сатанові. Майже ніколи не приїжджав до села, але був на відкритті символічної могили Січовим Стрільцям у Фащівці в 1992 році. Про нього в своїх спогадах окремі фащівляни погано відзивались. В селі говорили, що брат Микола з ним зв'язків не підтримував.
Тепер про трагедію сім'ї Гесь (Heś) Одинізія (Heś Onysko i Maria).
З дитинства запам'ятались окремі фрагменти розмов про ці події. Подвір'я родини Гесь було в межу з моїм і розташоване в сторону сім'ї Муца Степана. Крім цього, це ще була родина (дівоче прізвище матері Івана Геба було Гесь Юлія).
