ФАЩІВКА (фрагменти історії села) ЧАСТИНА-2 - 28 Серпня 2014 - Матеріали блогерів - Інформаційний сайт села Фащівка
Середа, 29.03.2017, 00:38Головна | Реєстрація/Sign Up | Вхід/Log In

Форма входу

Категорії розділу

Статті з ІНТЕРНЕТУ [8]
Передрук статей з інших мереж які мають відношенням до нашого населеного пункту
матеріали користувачів [17]
Історія села та краю [1]

Пошук по сайту

Календар

«  Серпень 2014  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031

Міні-ЧАТ

Повідомлення



Останні дописи


********
Videofilm uroczystości
200 – lecie kościoła Świętego Stanisława w Tarnorudzie.
В розділ VIDEO-матеріали завантажено 3 фільми приурочені події святкування 200-річчя храму в селі Тарноруді.
********
********
Відео - матеріал про похід на Стінку для вшанування пам'яті трагічно загиблих 1945 року
********
********
********
Приємного перегляду

Портали/сайти


Село в соцМережах

Сторінками газет



Свобода - тернопільська газета



Оцінка сайту

Оцініть сайт Фащівки
Всього відповідей: 255

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
free counters

Реквізити сайту:


E-mail the site:
evgyb@rambler.ru

(067)9296598

Матеріали блогерів
Головна » 2014 » Серпень » 28 » ФАЩІВКА (фрагменти історії села) ЧАСТИНА-2
17:24
ФАЩІВКА (фрагменти історії села) ЧАСТИНА-2
В цій різні "нічних", облавах НКВД - вбиті Бичкові (спалені гарнізонцями під час облави); уся родина Гесь, Полякові, Новаківські - замордовані; Заяць Ганна і Марія (пропали жінки однієї ночі!); дочка Стасишина, Дудневич Ганна з дочкою - замучені на Гострій Могилі;  Федишин Федько (всього 19 років) - повісили; Голубенний Михайло, Домінів Ігнатій, Муц Михайло - вбиті під час облави гарнізонців; Кирилів Петро - знайшли утопленим в Збручі.
Були вивезені в Сибір Гук Марія з синами Йосифом (разом з дружиною Ганною) та Федорем. Йосиф не вернувся, пропав безвісти. Гук Ганна вернулась після смерті Сталіна, Федір одружився в Казахстані, Марія повернулась в село. Славко Іван, Славко Михайло, Славко (Гончар) Євгенія та Гончар Яків (її чоловік) - всі були арештовані (переховувались у криївці в Славка). Іван пропав безвісти інші вернулись. Міняйло Михайло з дружиною Євгенією були вивезені в Сибір, повернулись в 60-х роках. Куца Текля з дочкою Марією вивезені в Казахстан. Текля згоріла в степу під час пожежі, Марія повернулась і згодом виїхала в Польщу. Це невеликий перелік, були і інші.

З усіх українських громад на долю україно-польської випали найжорстокіші випробування. У 1947 р. польський уряд насильно виселив близько 170 тис. українців, переважно лемків, з їх споконвічних земель у перед гір"ях Карпат і розпорошив по території Польщі. Більшість була розселена на колишніх німецьких землях, що відійшли до Польщі після війни. Сьогодні близько 60 тис. українців проживають у районі Ольштина (колишня Східна Пруссія); ще 40 тис. - на північному заході, біля Кошаліна; майже 20 тис. - на південному заході, в районі Вроцлава. А якщо взяти до уваги, що приблизно 20 тис. чоловік залишилися на землях своїх предків біля Любліна та Перемишля (Пшемисля) на південному сході країни, стає зрозумілим, що українці були цілеспрямовано розселені по різних закутках Польщі.
    Українсько-польська різанина.
УПА (українська повстанська армія). Перші партизанські загони українських націоналістів виникли на Поліссі та Волині і спочатку, небули пов'язані з ОУН. Як тільки вибухнула нацистсько-радянська війна, місцевий український діяч Тарас Бульба-Боровець сформував нерегулярну частину під назвою "Поліська Січ", пізніше перейменовану на УПА, з метою очищення свого регіону від залишків Червоної армії. Коли під кінець 1941 р. німці спробували розпустити його частину, він повів своїх бійців "у ліси", щоб воювати як із німцями, так і з більшовиками.
УПА не лише виступила проти нацистів і більшовиків, а й ув'язалась в надзвичайно жорстокий конфлікт із поляками на мішаних україно-польських землях Волині, Полісся та Холмщини. Українські інтегральні націоналісти були сповнені рішучості вигнати поляків (багато з яких були поселенцями міжвоєнного періоду) з територій, де українці становили більшість. У свою чергу польська підпільна націоналістична армія - Армія Крайова (АК) не менш рішуче прагнула зберегти контроль над землями, що раніше входили до складу Польської держави. Результатом цього стала кривава боротьба між українськими та польськими силами за територію та за зведення давніх рахунків.
Особливо трагічним було те, що найбільше від цього страждало цивільне населення. За польськими джерелами, на Волині за 1943 - 1944 рр. українці, й насамперед загони СБ (служби безпеки ОУН), вирізали 60 - 80 тис. польських чоловіків, жінок і дітей. Українці ж стверджують, що різанина їхнього народу розпочалася раніше, у 1942 р., коли поляки знищили кілька тисяч українських селян у переважно польських районах Холмщини, а згодом продовжувалась у 1944 - 45 роках серед безборонної української меншості на захід від річки Сан.
Так чи інакше очевидно, що як українські, так і польські збройні загони брали участь у поголовній бойні, котра стала кривавим апогеєм ненависті між двома народами, яка поглиблювалася від покоління до покоління.

      Колгоспи.
    Кінець п'ятдесятих років відзначився примусовим утворенням колгоспів. При створенні колгоспів усуспільнювалися не тільки земля та основні засоби виробництва, але й домашня худоба. Господари, які мали поле та якийсь реманент: віз, плуг, борони та інше, зобовязані були все віддати. За непослух, грозили виселенням. Збудована (чоловік був на заробітках в Америці багато років) нова хата з прибудівлями Оконського Стефана, була віддана під контору колгоспу. Будувалися приміщення ферм, тракторної бригади, люди важко працювали, отримуючи за свою працю мізерну платню. 
Колгоспна виробнича система намагалася забезпечити все населення працею, ніхто не мав права залишитися осторонь. Кожного року на звітно-виборних зборах затверджували трудовий мінімум вихододнів на рік. Вже на кінець 80-х - 90-х років люди в селі отримували відносно високу заробітну плату, різні механізми вивільняли працюючих від важкої фізичної праці. Трактористи в окремі місяці отримували від 350 до 500 руб. зарплати в місяць. (ціни на продукти були низькими: хліб - 20 копійок за 800 грам, молоко 24 коп./л., цукор 78 коп./кг, масло 3 руб. 50 коп. за кілограм, м'ясо 1 р. 90 коп/кг). Дешевизна цін вражала.
Після головування Моравецького К. В., головою колгоспу (це вже було господарство з двох сіл Турівки і Фащівки з центральною конторою колгоспу у Турівці) призначили Мокрія І.М. (головування 1972 - 1979 рр.), після нього Шевчук Б. В. (головування 1979 - 1982 рр.), після нього Томчишин Й.В. (головування 1982 - 1983 рр.), після нього Гладчак М.О. (головування 1983 - 1995 рр.), після нього Олійник П.В. (головування 1995 - 1998 рр.), після нього Фік І.Й. (головування 1998 - 2000 рр.), після нього Городецький Д.М. (головування 2000 - 2001 рр.), після нього Нагірний І.О., за якого близько 130 га землі (цифра можливо не точна) залишилося за господарством ім. Лесі Українки, решта землі віддана Гуті І.М. (латифундисту) з сотнями тисяч гектарів землі у різних областях та районах.
Дуже багато було зроблено для обох сіл за головування Гладчака М.О. Починав він з будівництва нових і реставрацій старих тваринницьких приміщень, побудови тракторних майстерень, токів в обох селах, купівлі нової сільськогосподарської техніки. За його головування суттєво збільшилися зарплати працюючих, господарство стало "мільйонером", і входило в число передових господарств нашого Підволочиського району.
Указ Президента України від 3 грудня 1999 року "Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки" забезпечував всім членам сільськогосподарських підприємств, право вільного виходу з цих підприємств із земельними частками (паями) і майновими паями та створення на їх основі приватних (приватно-орендних) підприємств, селянських (фермерських) господарств, господарських товариств, сільськогосподарських кооперативів та інших суб'єктів господарювання заснованих на приватній власності. Виділення єдиним масивом земельних ділянок групі власників земельних часток (паїв), яка звернулася із заявами про відведення земельних ділянок в натурі, з метою спільного використання або надання в оренду цих ділянок.
Хто знав, що цим указом Президента Л. Кучми, буде розорено колись таку потужну організацію виробництва на селі - колгоспи. Щось не так пішло у 1999 - 2000 роках. Почалось реформування. Ліквідовувалися колгоспи, на їх місці утворювались КСП (колективне сільськогосподарське підприємство), через деякий час ТОВ (товариство з обмеженою відповідальністю). У 2000 році першими хто вийшов з своїми частками (паями) в Фащівці, та й в цілому по районі були сімї: Гиба Є., Грицая П., Славка Є., Ставничого В., Століцького І., за ними вийшла інша частина людей як по Фащівці, так і по Турівці. Переважна більшість залишилась в новоствореному ТОВ, яке ще сяк-так трималося, та недовго. Неспроможність керівників працювати в нових умовах призвело до того, що ми нині спостерігаємо. Спустошені, порожні, напіврозвалені приміщення тваринницької ферми, піднавіси тракторної бригади та інші вщент зруйновані будівлі колишнього колгоспу
За Гути І. М., який очолює господарство "Мрія" селяни побачили зовсім інший підхід до землі. Нові, високі технології обробітку земель, посіву, нову надсучасну техніку. Та господарство яке він очолює базується тільки на рослинництві (принаймні в наших селах). Перші роки його господарювання (2-4 роки) люди ще мали якусь роботу, та нова сучасна імпортна техніка заміняла старі зношені вітчизняні трактори, комбайни, автомобілі. Заодно, ставали непотрібними і ті, хто на ній працював. Т ому всі ці працюючі, за якийсь час доповнили ряди тих безробітних, які працювали на фермі чи в ланці (тваринництво ліквідоване у 2000 році. (На сьогодні з числа всіх людей працездатного віку обох сіл Фащівки і Турівки в товаристві "Мрія" працює з десяток людей, та й то робота сезонна.
Що сталося з нашим селом, з нами з державою за цих 20 років?
На столі лежить товстелезна книжка "Моя Кобзарівка" написана знаним на тернопільщині та й за її межами Я.М. Карпиком. Наведу декілька цитат з цієї книжки: "Характерними рисами України на початку ХХI століття стали: бідність і убогість (80%) населення, безкарність криміналітету, протистояння силових відомств, прокуратури, суду і народу, падіння рівня життя населення і параліч виробництва і сільського господарства. В Україні формуються передумови так званої хронічної "спадкоємності" бідності - діти бідних сімей приречені на таке саме бідування у дорослому житті; вони не мають можливості належним чином задовольнити необхідні потреби своїх нащадків, і ті теж будуть бідними. Корупція стала нормою, а не винятком серед політичної, правлячої та економічної еліти. Практично ні в держапараті, ні в суді, ні в органах місцевої влади громадянин не може законно розв'язати питання без корупційної поведінки - чиновників. Всі розмови про права людини зведено до того, що реалізація навіть конституційних прав прямо залежить від платоспроможності громадянина. Країну охопили побутові крадіжки і грабування, розбої, ґвалтування, казнокрадство та вбивства - всі види злочинності. Чому дозволяють глумитися над народом, не виконуючи положень Конституції про безкоштовне навчання, лікування? Хто позбавив права наших людей на працю у власній державі? Здобули власну державу, та вона стала чужою для своїх людей".
У 2003-му році проведено газифікацію села виключно за кошти селян. До голубого палива було підключено 53 хати з 82-ох на той час. Більше 7 км газопроводу прокладено з 19 квітня (початок робіт) до 19 вересня (закінчення) цього ж року. Всю ношу по організації цієї роботи взяв на себе Федишин Л.М., допомагали у проведенні газопроводу сільські жителі, та наймані робітники інших сіл.

     "Церковь коштомъ збудована громади 1867"
Такий напис ми читаємо на фронтоні нашої церкви. Саме таким він був раніше. Ким збудована? Хто був автором проекту? Як прізвища майстрів, котрі її будували? Достеменно невідомо. Та маємо  матеріали Львівського Державного Історичного архіву про опис церкви 1798 - 1805 років (переглянути матеріали?), тобто ще до побудови камяної. Церква та дзвіниця були збудовані із струганого дерева та покриті . Помешкання для пароха було також деревяне з соломяним дахом, приміщеннями для худоби. До церкви належало більше 54 моргів землі.
 Новозбудована церква 1867 р. належала до лучанської парафії. Священиками були (подаю виписки з книг мовою оригіналу):
Рік 1861 - Pichurski Gilar;
Рік 1882 - Лука мала, Патрон Сукц. Ігнатія Забельського, Парох Кароль Чемеринський, р,1822 ор. 1845 ж. В матерні число душ гр.к. -863. В дочерні Фащовка, Ц.Рожд.П.Д.Б. - 487. Дотація орн. Поля 143 мор., сіножат. - 7 мор., дод. Конгр. 134 эр.51 кр.ав.
Рік 1888 - Luka mala, Pag.Par. Eccl. Ad Protect B.V.M., Patronus Nicodema et Hyacynthus Keszkowski. Parochus Vladimirus Kolankowski, n.1846 o. 1880 ux, In Matrice num. anim. Gr. Cath., In Fil. Faszczewka cum Eccl. Ad Nativ. B.V.M. Capit. Skalat, st.post. Tarnoruda.
Рік 1891 - Лука мала, С.П.Ц. Покрова П.Д.Б. патрон Никодим і Інокентій Кешковскій, парох Володимир Колянковський, р.1846 орд. 1880. Число душ гр. кат. - 933, у Фащівці, Ц. Рождества П.Д.Б. - 522 душ. Разом 1455.
Рік 1892 - Лука мала, С.П.Ц. Покрова П.Д.Б. патрон Никодим і Інокентій Кешковскій, парох Володимир Колянковський, р.1846 орд. 1880 ж. Число душ - 960, Фащовка - 543. Дотація орного поля 150 морг., додат. Конгр. 97 зр. 57 кр., податок 163 зр. 20 кр.а.в. Староство повітове Скалат, ост. почта Тарноруда.
Рік 1896 - Мала Лука, С.П.Ц. Покрова П.Д.Б., мурована. Патрон Никодим і Інокентій Кешковскій, парох Ем. Мальчинскій р.1867 о. 1891 ж. Число душ гр. кат. - 1110, в дочерн. Фащовка, Ц.Рожд. - 643.
Рік 1897 - Лука мала. С.П.Ц. Покрова П.Д.Б. Патрон Никодим і Інокентій Кешковскій, Парох Ем.Мальчинскій, р.1867, о. 1891 ж. Число душ - 1110, у Фащівці - 643. Дот. Орн. Поля 156,3 морг., додат. конг. 200 зр. 32 кр., подат. 161 зр. 22 кр.
Рік 1910 - Лука мала. С.П.Ц. Покрова П.Д.М., мур., кан. визн. 1901. Патрон Нікодема Кешковска, парох Іоан Кулицкій, поч. Сов.М.К. з водзн. крил., ж. Число душ - 1282, Фащівка - 486 чол. (Лат.-92, жид.-23; Фащівка: лат.-212, ж.-26 чол).
Рік 1914 - Лука мала. С.П.Ц. Покрова П.Д.М., мур., кан. визн. 1901. Патрон Нікодема Кешковска, парох Іоан Кулицкій, поч. Сов.М.К. з водзн. крил., чл.р.гр., предс.р.шк.мс., ж., я.в. Душ - 1458, Фащівка - 509 (лат.202, ж.- 26), Фащів., шк. 1 - кл., з 2 учит.обр.лат., яз.в. руск., д.гр.-к. - 108, лат.- 36, жид.-2.
Рік 1918 - Лука Мала. Exccurr завідатель: о. Дмитр. Ксьонжек з Кокошинець.
Рік 1927 - Фащівка, завідує парох Луки малої.
Роки 1935 - 36. Фащівка. Церква Рожд. Преч. Діви Марії. Душ: 613, лат. -218, жид.-8. Школа: 1 -кл. поль., дітей 70. Товариства: Братство Апостольства Молитви.
Збираючи хоч якусь інформацію про наше село ми (Гиб Є.А., Федишин Р.Л., Чотарі І.Є.) звернулися в Центральний державний історичний архів України у м. Львові. Там повідомили що документи про село Фащівку Скалатського повіту, Тернопільського воєводства виявлені у наступних фондах:
" ф. 19, "Йосифінська метрика", оп. XVII, спр. 150, метрика земельного прибутку, індивідуальні аркуші, сумарії індивідуальних аркушів земельного прибутку, 1787 - 1788 рр.
" Ф. 146, Галицьке намісництво, м. Львів, оп. 13, спр. 8348, Звіти,списки, листування та інші документи про стан греко-католицької парафії с. Фащівка, 1836 - 1841 рр.; (22 документи)
" Ф. 146, Галицьке намісництво, м. Львів, оп. 14, спр. 295, Матеріали про заснування тривіальної школи у с. Фащівка, 1852 р., арк. 209 - 212; (1 документ)
" Ф. 159, Галицька фінансова прокуратура, м. Львів, оп. 9, спр. 3387, Опис нерухомого майна, відомоста про прибутки та історію церкви у с. Фащівка, 1798 - 1805 рр.;
" Ф.165, Крайовий комітет, м. Львів, оп. 5, спр. 1986, Справа про заснування і реорганізацію початкової школи в с. Фащівка, 1895 р.; (2 докум.)
" Ф. 178, Крайова шкільна рада, м. Львів, оп. 2, спр. 1108, Справа про реорганізацію початкової школи та асигнування коштів на її утримання в с.Фащівка, 1874 - 1912 рр.;
" Ф. 179, Кураторія Львівського шкільного округу, м. Львів, оп. 2, спр. 1108, Справа про введення польської мови навчання у початковій школі в с. Фащівка, 1925 - 1936 рр.;
" Ф. 312, Українське спортивне товариство "Сокіл-Батько", м. Львів, оп. 1, спр. 740, Звіти, протоколи, листування та інші матеріали про діяльність філіалу товариства "Сокіл-Батько" в с. Фащівка, 1906 - 1937 рр.
 
 З фонду 159-го можна зрозуміти що до побудови кам'яної церкви 1867 року, існувала церква з прибутками за 1798 - 1805 рік, та своєю історією.
На разі з архівних матеріалів маємо церковну Метричну книгу народжень (1878 - 1919 роки) греко-католицького обряду. Та архівні матеріали про діяльність різних товариств, таких як : кружок "Сільський господар", кружок "Рідна школа", кружок "Союз українок" та заснування читальні "Просвіта". 
З 1964 р. по 1979 - відправи в церкві відправлялися без священика і повністю припинилися 1980 року. Церкву закрили. Десь у 1982 році появилась табличка з написом "Музей" (Музей чого?, хотілося б запитати), так і залишилися сліди від цієї вивіски на лівій половині вхідних дверей нашої церкви.
Смерть Л.Брежнєва у 1982 році поклала початок перехідному періодові в радянському керівництві. Змінювалися помираючи від хвороб один за одним перестарілі радянські лідери. Було очевидно - потрібен молодий, енергійний керівник держави. В результаті чого у 1985 р. для проведення в СРСР нового курсу керівники партії обрали М. Горбачова.
Перш ніж горбачовські реформи дійшли до України, республіку потрясла катастрофа. 26 квітня 1986 р. вибухнув реактор потужної Чорнобильської атомної електростанції. Спочатку керівництво намагалося приховати масштаби трагедії, коли ж виявилося, що замовчати неможливо, Москва визнала факт катастрофи. Існують свідчення про те, що катастрофа спричинилася до зростання напруженості між союзним та українським партійним керівництвом, які одне на одного перекладали вину за аварію.
       Незалежність
Широкий відгук політика гласності знайшла у Львові. У червні та липні 1988 року було проведено кілька несанкціонованих за своїми масштабами мітингів, що зібрали тисячі людей. На демонстраціях, організованих такими колишніми дисидентами, як Чорновіл, брати Горині, Ігор та Ірина Калинці, І.Макаром, лунали заклики спорудити у Львові гідний пам'ятник Тарасу Шевченку, а також жертвам сталінських репресій. Протягом 1989 р. повільно, але наростаючий потік змін на Україні просунувся від словесної критики до сфери політичних дій. Появилось багато неформальних (незареєстрованих) політичних організацій. Багато з них такі як Українська Гельсінська спілка, "товариство Лева", "Зелений світ", були більш активними у західних областях. А на початку 1989 р. члени цих організацій, підтримані київськими письменниками, заявили про створена Народного руху України за перебудову.
Радикальні зміни проявилися і в релігійному житті. За умов різкої втрати привабливості комуністичною ідеологією релігійне життя швидко відроджувалося. На Західній Україні греко-католицька церква вийшла з "катакомб" і вимагала повернення свого попереднього статусу. І вона мала всі шанси на успіх, позаяк все більш зростаюча кількість західних українців - і молодих, і старших - відкрито поверталися до свого традиційного обряду.
26 січня 1990 року греко-католицька ієрархія на чолі з єпископом Володимиром Стернюком скликала синод, який проголосив легалізацію українського греко-католицизму і висунув вимогу на повернення його майна.
19 серпня 1991 року комуністичні послідовники здійснили відчайдушну спробу державного перевороту. Плани замовників зіткнулися з рішучою протидією російського президента Б. Єльцина та його прихильників у Москві. На відміну від них Л. Кравчук дотримувався обережної, невизначеної політики: оголосивши, що надзвичайний стан не стосується України. Уже 21 серпня стало зрозумілим, що спроба перевороту не вдалася, та ця подія мала надзвичайні наслідки. Вона повністю скомпрометувала оборонців старого порядку та комуністів.
І Україна зробила крок: 24 серпня 1991 року республіканський парламент майже одностайно прийняв Акт про незалежність України. За співучасть у спробі перевороту діяльність комуністичної партії була припинена.
В честь цієї події в центрі села було встановлено пам'ятник.
Вже починаючи з 1989 року відновилися відправи у нашій церкві. Стараннями церковних братів Гаврилишина Йосипа, Головки Святослава, Козія Теодора, які займалися всіма організаційними питаннями, було перекрито покрівлю церкви і відремонтовано баню. Також відреставровано сільським ковалем (Козієм Т.Я.)
 хрест на бані нашої церкви виготовлений ще його батьком Козієм Яковом (який в свій час також працював ковалем). 1990 року покрито позолотою іконостас і вже наступного 1991 року відновлено оштукатурені поверхні церкви (ремонт робили Габриєлів Михайло, Боднар Теодор). В цей же час повністю відреставровано художником Гончар Іриною всі розписи внутрішньої частини церкви. Споруджено могилу Січовим Стрільцям в 1990 році.
Було встановлено фігуру на місці загибелі фащівлян на Стінці, викарбувано на плиті всі імена тих що там засипані. Планувались розкопки та перепоховання загиблих. Всім цим займався Оконський Стефан (там загинув і його батько). Тому десь 1995-96 року було організовано розкопки. Групою людей які мали навики і доступ до такої роботи було прокладено кільканадцять метрів тунелю в імовірне місце знаходження галерей та ходів (існують дані аерознімків на яких там багато підземних пустот). Неподалік від прокладеного вглиб тунелю стався зсув грунту. Добре було видно товсту камяну плиту з слідами кіптяви (припускають, що це був вихід диму з внутрішніх приміщень тунелей).
Через якісь суперечності роботу невдовзі припинили, і знову відновили десь 2007 року. Екскаватором розгорнули насипи, утворивши широку площадку. Провели освітлення всієї території Стінки, та знову (напевне через брак коштів) робота була призупинена.

З відомостей про історію села Турівка, ми довідуємось, хто і в які роки був священиком у наших селах (розділ Релігійне життя). В 1992 році священиком у нашому селі став Задоріжний Ярослав. Вже з перших днів перебування отця Ярослава, організовувались поїздки чи походи на прощу жителів обох сіл у Зарваницю, туристичні походи дітей в село Глібів, кокошинецький ліс, де діти співали пісень, розказували вірші на релігійну тематику, організовувалися концерти, фестивалі, КВН-и.
Дуже запам'яталися перші святкування Великодніх свят вже в незалежній державі. Дорослі і малі взявшись за руки, утворили величезне кільце навколо церкви. Оконська Галя, Ковалів Марія, Гусак Ігор, Ланова Євгенія (старша вже жінка, яка вела хоровий спів та відправи в церкві в свій час), та багато інших виводили ягілки, співали пісень.
2006 року обране церковне братство: Століцький І.В., Грицай Я.Ф., Каптій А.В., Задорожний О.Ф., які вже на весні 2007 року і на протязі літа організували заміну старого мура біля церкви на нову огорожу та сходи. На протязі літа 2010 року по новому оштукатурено фащівську церкву та дзвіницю.
17-18 березня 2007 року в селі перебувала копія образу зарваницької Божої Матері. Урочистим походом 17 березня під с. Тарноруду всі жителі села йшли, щоб отримати цей святий образ і вже на ранок передати його у с. Турівку. (Переглянути відеофрагмент)


     ******
Вікнина. Тече селом вузенька красуня-річка Вікнина, серед зелені верб та кленів, серед травневих ранкових пісень солов'їв, минаючи на заході села мочарі, які живлять її водою холодних джерел, минаючи луки і пасовиська, людські городи, густі зарослі старого млина. То уповільнюється у своїй течії перед природною перепоною створеною зламаним гіллям дерев чи нагромадженням опалого листя, то бурхливим водоспадом падає з півтораметрової висоти і несеться до чергової дамби, але вже створеної людьми.
Кинуте кимось у річку сміття, накопичується утворюючи затор. Піниться і вирує вода, долаючи штучну перешкоду, а здолавши чимдуж несе скаламучені води від страшного місця до поважного Збруча.
У холодні зими, ця річечка шириною 1 - 2 метри замерзає. Колись, в такі зими на проміжку її впадання в Збруч прорубували ополонки, і ловили рибу. Влітку у затінку верб сиділи рибалки і ловили - коблі, карасі, червінки, в'юни. Та сьогодні у ній вже нічого не впіймаєш. Хлюпочуться галасливі качки та гуси, пірнають у холодній воді пробуючи знайти собі хоч якусь поживу. Та марно.
Вузенькі місточки єднають два береги Вікнини через певні проміжки шляху. У давнину біля таких кладок через річку вкладали гладкий камінь, на якому господині прали одежу. Вода була чистою. А весною, талі води снігів наповнювали русло Збруча і маленької Вікнини до краю, а старий міст через річку не справлявся з пропускною здатністю такого обсягу води. Веснянка виходила з берегів затоплюючи людські городи та подвір'я жителів низини, забираючи з собою залишені снопи кукурудзиння та запаси дров. По річці плили різні речі - слоїки та пляшки, чиїсь чоботи, картопля і буряки, іржава, але ще не дірява балія, все те, що господарі не встигли відвоювати у примхливої річки. Таке ж, траплялося і в літку - після сильної зливи. Ходила поговірка - "вода забере, то ще комусь принесе, а вогонь забере, то нікому нічого не дістанеться". Щоб потрапити на той бік села - на Святівку, люди обходили річку через Гребельки. У 1980 році під час проведення меліоративних робіт у селі, було реконструйовано і старий міст через річку, який розширили і підняли. Змінили крутизну річки біля мосту і таких проблем більше не виникало.
Вікнина. Звідки назва її? На картах вона має назву Туравка (чи Турівка), напевне тому, що початок бере в сусідньому селі, зародившись з невеличкого ставка. Та всі, і турівчани і фащівляни називають Вікниною. А за легендою, початок цієї річки починається неподалік села Вікно (Гусятинщина). Давним-давно, щоб це перевірити, якийсь пан вкинув річкового вугра в одне з джерел на краю вищезгаданого села, і виловили його вже у турівській Вікнині. Тому й назва річки пішла від назви населеного пункту. Та це тільки легенда. Сумнівно, щоб цей струмочок зміг би пробитися через скелястий кряж медобір, які розділяють цих два села. Імовірно, невеличкі джерельця, які наповнювали її, як вікна віддзеркалювали голубінь неба, від цього можливо й назва - Вікнина. Можливо…
Село вимирає. На сьогодні (квітень 2011 року) число жилих хат - 56, кількість проживаючих в селі 145 осіб, з них пенсіонерів 55 осіб, дітей віком до 18 років - 33 чол., працездатного віку 52 особи. Пусткою стоїть 50 будинків (в тім числі і напівзруйнованих).
Чи повернуться до нього всемогутні "слуги народу", чи будуть колись відремонтовані сільські дороги, чи будуть освітлені темні вулиці, чи будуть забезпечені роботою ті що тут живуть? Історія села ще не закінчена. Сподіваємося на краще і на Бога.
Ці короткі відомості, ще будуть редагуватись та доповнюватися різними подробицями з його (Фащівки) існування. Тому просьба до всіх, хто це читає - присилайте свої історії про події села почуті від своїх батьків, старшого покоління. Доповнюйте історію села, бо час іде, а ми не вічні. Тож хай залишаться в пам'яті наших нащадків імена тих, хто тут жив, трудився, помирав залишаючи після себе добрі діла. Перейти на початкову сторінку історії села
Категорія: матеріали користувачів | Переглядів: 2724 | Додав: Administ-or | Теги: Новаківська, Стасишин, поляк, Моравецький, Федишин, Бичок, Дудневич, Заяць, Гесь | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
New-forum uCoz-forum YD Свобода IP WebPlus тИЦ PROXI