|
Колись дуже давно, я зимовими вечорами приходив з своєю бабцею до цієї хати. Тут жила (Порохонська) Мокрій Текля або бабця Мокрійка (як я її називав), тітка моєї бабці, хоч різниця у віці була всього один рік (вона народилася 1888 р.). Село в ті роки було повністю освітлене (початок 80-х), фонарі на електричних стовбах були на кожному другому. На підході до хати, вже було чути голосну розмову. Це Чубата Марія, яка також прийшла (на вечорниці, як казали тоді) відвідати родичку і допомогти теребити кукурудзу голосно розповідала якусь історію (баба Мокрійка дуже недочувала). Ми стукали у вікно, і Чубата голосно казала: - "Йди відкрий, то ніби Мариня прийшла" (це треба було повторити кілька разів). Я чув як відкривається величезний деревяний замок-засув якогось майстра, завбільшки з відро. -"О, то ти Мариню, прийшла з Геньом", радісно казала. Невеличкі сіни, зліва при хаті стодола з січкарнею, направо двері утеплені соломою і оббиті веретою вели в хату. В хаті тепло. Шипить вода на чавунному тріснутому бляті кухні збігаючи з якогось баняка. На підлозі розкидане лушпиння і готові сплетені вінки кукурудзи. Фактично підлоги як такої не було, долівка ліплена глиною. Пахло лушпинням, цвилістю вологих кутів хати. В середині між подвійними рамами заплаканих вікон грони калини на білій ваті - це як прикраса, і на біду засіб від застуди. Я влягався на мяку ковдру з лушпиння кукурудзи і слухав їхні історії, поки не засинав. Так давно то було.
|
