| Євген | Дата: Четвер, 02.01.2014, 15:09 | Повідомлення # 1 |
 Пом. модератора
Група: Адміністратори
Повідомлень: 157
Статус: Offline
| Продовжуючи тему сільського клубу, дивлячись на фотографію виступу маленьких дітей в фащівському сільському клубі, згадується далеке дитинство і свій виступ на цій же сцені.
1971 рік. Я в третьому класі. Перед Новим 1972 роком, нас близько двадцяти дітей вчителі Ольга Іванівна (чомусь забулось прізвище цієї молодої вчительки) та Моравецька Надія Григорівна готують до новорічного виступу. Я в ролі їжачка. Напередодні мама вив'язала мені гарного светра з узорами. Настрій піднесений, адже ввечері виступаємо перед сільськими людьми. Поки мама видумувала як мене втілити в образ "їжачка", зранку прийшов однокласник Вавілон Андрій і Грицай Славік і придумали, і втілили. Назбирали десь з пів мішка реп'яхів, і їх всіх почепили на цей вив'язаний светр. Радістю ділюся з мамою, що проблема вирішена. Мама в шоці, але свого невдоволення не виказує. Попереду ж бо НОВИЙ РІК!!! А там, вечорами, за якийсь тиждень чи два, всі реп'яхи з светра пооббирає.
Зал сільського клубу. Справа при вході на стіні від кінобудки велика рамка-віньєтка з героями громадянської війни: Чапаєв, Пархоменко, та інші в тім числі і соратники Леніна. По обидва боки від сцени висять велетенські портрети Карла Маркса та Фрідріха Енгельса. А де ж портрет Леніна? Він на боковій стіні, десь розмірами в метр по висоті, освітлений боковими електросвітильниками. Крім великої люстри в клубі, на бокових стінах ще було десь з 8 світильників на дві лампочки на бокових стінах (ніхто тоді не економив). В залі досить таки накурено чоловіками. Йде тепло від грубки, яка була майстерно виготовлена з двох стальних бочок змонтованих одна на одну, та оздоблена вверху навіть якимось узором. Видно було, що це був витвір заводського виготовлення. Враховуючи, що "курним" вугіллям (мало надзвичайно низький коефіцієнт теплової віддачі) забезпечення сільських бібліотек і клубів було задовільне, в залі було чути дух. Людей тьма. Крісла стояли в притул до самої сцени. Сидячих місць уже не було, тому стояли в проходах. На концерти сходилося все село. Перед концертами виступали з промовами про досягнення колгоспу його керівники. Читались цифри про надої та вироблення сільськогосподарської продукції, згадувались передовики господарства (Дошка Пошани на вишневому плюші якої були вклеєні фотографії працівників різних ланок з найвищими показниками праці, висіла справа від сцени, зразу за грубкою).
Багатодітним сім'ям напередодні Нового року давали подарунки-солодощі від колгоспу, від профспілкової та комсомольської організації і від Діда Мороза з снігурочкою також. Подарунків багато, напевно цукерки та печиво не такі смачні як тепер, за те все з натуральної сировини. Закінчувалась урочиста вступна частина голови колгоспу з поздоровленнями та побажаннями на наступний новий рік і всі чекали на концерт. Ми, малі діти за закритою важкою вишневою ширмою на сцені, час від часу просовуємо голову і заглядаємо в заповнений людьми зал клубу. Шумно, гамірно і весело. Ми ще малі, і все життя попереду.
За сценарієм ми усі з нашого класу в образі казкових звірів біля ялинки, яка стоїть на сцені в сяйві світла скляних круглих, різноколірних іграшок, дощику з фольги та інших прикрас, і я звертаючись до Вавілона Андрія маю сказати слова: "...підкажи-но на уроці, дам тобі я пиріжка", і в цей момент маю показати з-за спини кругленьку булку за 5 копійок (такі тоді були ціни) посипану цукром-пудрою, куплену в нашому сільському магазині (продавець був тоді Головка Святослав). Та наразі, виступає молодший клас, а ми з радістю чекаємо своєї черги. Я відкушую перед своїми однокласниками великий шмат цієї на вигляд дуже смачної булки, (яка має грати роль пиріжка), адже у залі ніхто не запримітить що вона надкушена, і мені перехоплює подих. З очей капають сльози. Ольга Іванівна нічого не помітивши оголошує наш виступ. З сльозами я виходжу на сцену.
В нашому магазині ( в селі називали "коператива", від слова кооперація) завжди любили жартувати. Тай взагалі тоді людей проживало більше і кумедних випадків звичайно було більше. Коли мама купляла булку, цей атрибут, який мені потрібен був на сцені, хтось жартома в магазині гарно посипав її харчовою содою, в надії посміятися потім з мами, коли вона її надкусить. Відрізнити соду від цукру-пудри було важко. А надкусив її я, ще й перед самим виступом. Ось такий кумедний випадок згадався.
Перейти на початкову сторінку розділу "БУВАЛЬЩИНА. Історії минулого"
Повідомлення відредагував Євген - Четвер, 02.01.2014, 16:16 |
| |
| |
