ФАЩІВКА. Інформаційний сайт села

Виїхали з автостанції згідно розкладу в 17:10. На об'їзній дорозі, час від часу зупинялися і простоювали деякий час. Вулична пробка. На вул. С. Бандери проходить акція протесту "Вставай, Україно!", рух транспортних засобів по деяких вулицях Тернополя перекрито і Обїзна дорога не справляється з потоком машин. Так кажуть. Автобус рухається з інтервалом 5 - 10 метрів. Раптово починається сильний вітер з снігом. За вікном справжня хуртовина. Близько години рухаємося по вулицях Об'їзній та Протасевича. Нарешті повернули на Підволочиськ. Всі повеселіли, ледь за 6-ту вечора, відчутно запізнюємося. Всі взялися за телефони, щоб повідомити "своїх" про затримку. По салоні поповзли розмови, про те, що снігом заметений участок дороги Рожиськ - Турівка, і що там навіть заледве витягли з снігового полону рейсовий автобус Фащівка - Підволочиськ. На повторні запитання до молодого водія, чи довезе людей хоча б до Рожиськ, відповів що в Оріхівцях всіх пасажирів висадить і на Рожиськ не поїде. В салоні студенти, старші жінки, малі діти з сіл: Малої Луки, Фащівки, Монастирихи, Турівки, Рожиська. Всіх близько 20-ти чоловік. Не вірилося, що водій не змінить своєї думки. Близько сьомої години в'їхали в Підволочиськ, і автобус помчав в сторону універмагу. 

Темніло. Ще підсіли пасажири і минаючи центральну автостанцію Підволочиська, на якій виднілися постаті людей (можливо учні, студенти) автобус помчав на Чернилівку. Всі заговорили, що хтось мабуть добирається здалеку а водій навіть не зупинився. На дворі справжня зима. Мокрий сніг б'є по шибках автобуса, та в салоні тепло. В черговий раз запитують водія, може передумав і довезе людей хоч би за Оріховець. Сказав ні. Вже стемніло коли з Чернилівки в'їхали в Оріховець. На вмовляння людей, щоб довіз хоч скільки зможе, знервовано відповів, що не поїде бо немає дороги, і йому зателефонували від керівництва, і заборонили їхати в цьому напрямку. Всі вийшли. Старші люди, малі діти, студенти, молоді хлопці і дівчата. Сильний східний вітер жбурляв снігом в лице, не давав відкрити очі. Дорога на Рожиськ відносно добра, ідемо, хтось з молодих випереджає, жінка з маленькою дитиною залишається позаду. Шлейф людей розтягнувся на 100 - 200 метрів. Зупиняються, щоб перепочити, мерзнуть руки від сумок. Холод пронизує вбрання, так довго не постоїш. У однієї жінки простуда. Вся тремтить. Ідемо, нарікаючи на владу, водія і мітинг, який забрав у нас годину часу. Весь одяг заліплений мокрим снігом, відвертаємо лице, щоб снігом не пошкодило очі. 

Де ця влада, яка тримає на контролі хід робіт по розчищенню доріг? Де цей керівник, який дав команду водієві висадити людей у ніч на зупинці в Оріхівцях. Не будемо судити водія, може дійсно побоявся везти людей (хоча б) до Рожиськ, але дорога туди, ще була непогана. Можливо побоявся сам повертатись назад, адже в дорозі все може статись. Нас шість чоловік на дорозі між селами Оріховець - Рожиськ менше ніж за годину нашої подорожі, помітили на дорозі сани запряжені кіньми. Знайомий, Андрій приїхав з Турівки по сина, який їхав з навчання. Найнадійніший транспорт. Всі всідалися на сани, як на рятівний човен, не замітивши в сніговій хурделиці, що це не пара коней, а всього один коник. Від Андрія довідалися, що в рожиській долині робиться щось страшне. Дорога заметена снігом так, що турівський трактор Т-150 з лопатою заледве її прочищає. Оріхівський Т-150 на цій ділянці дороги витягував рейсового автобуса, який їхав з Фащівки. До Рожиськ дорога добра, під гірку висаджуємось і допомагаємо конику. Нас обігнала легкова машина, але за якийсь час вже повертається назад. Видно справи кепські. Минаємо Рожиськ.

За сто метрів починається справжнє пекло. Таке враження, що попав в Антарктику. Десь дуже далеко на горизонті видніються вогні фар якоїсь техніки. Трохи ідемо, на ходу зіскочивши з саней щоб зігрітись, трохи їдемо на санях. Снігом замітає дорогу і йти по ній стає чимраз важче. Вітер такий, що здається до крові посіче лице. Де ця жінка з малою дитиною яка йшла з нами? Минаємо колісний трактор, яким приїхали з Монастирихи по дітей-студентів. 21 година вечора. Втомлений кінь повільно, слизькаючись пробирається до Т-150, який прокладає дорогу, ще якихось 200 - 300 метрів. У світлі фар бачимо велетенські снігові заноси в ріст людини і снігова курява яка вщент засипає все навколо. Чомусь здається, ніби всі вітри направились тільки на цей відрізок шляху. Попадаємо зовсім в інший світ.

Рожиська долина. Долиною не назвеш, ми вже на гористому відрізку цього пекла. Зліва запорошена снігом чиясь легкова автомашина. Трактор прогортає заметену дорогу до неї. Ми зупинилися, проїхати дальше неможливо. Чіпають до трактора троса і пробують витягнути автомобіль. Метрів 20 - 30 дороги проходять, і тільки що прогорнута потужним трактором дорога, знову заметена. Біжать до нас, кажуть щоб від'їхати трохи назад. Допомагаємо коневі подолати цей шлях в зворотному напрямку. Т-150 з усієї сили дає задній хід, щоб з розмахом прогорнути засипану снігом дорогу. В якийсь момент, проскакуємо пішим ходом буксуючий трактор, залишаючи позаду автомобіль, людей і замерзлого одного коника який нас врятував. На нас попереду, вже чекає легковий автомобіль, який приїхав з Фащівки. Всідаємось в автомобіль, навіть не відчуваючи, що в ньому тепло. В'їжджаємо у Турівку, і ніби попадаємо в інший світ. Відносно добра дорога, відносно тихо. Все відносно. Згадуємо водія рейсового автобуса, нашу владу, Рожиську долину (вона тепер має власну назву). До Фащівки доїхали близько 22-ої.

P.S.