Інформаційний сайт села Фащівка

Пісні та вірші написані власноруч про Фащівку

Роман — Tue, 28 Feb 2023 20:24:02 GMT

Героям «Стінки» присвячується!
А там на «Стінці» в селі Фащівка
Червоні маки розцвіли.
Молоді хлопці партизани
Життя за волю віддали.

Зібрались хлопці з всієї округи,
А була в них одна мета,
Щоби не вмерла Україна
Щоби прогнали москаля.

Їх було з двадцять відважних хлопців
Рвались гранати, боролись як могли,
Вони не знали, що хтось їх зрадив
Катам червоної орди.

Як їх боївку окружили
Кричать «Бандери руки вверх»
Хтось крикнув «Слава Україні»
Ми не здамося-краще смерть.

По всім проходам дим їдучий,
Але пощади ніхто не просив;
Більше не рвались вже гранати
Тяжкий пісок усіх накрив.

І ми боротися будемо
Проти запеклих ворогів
І вічно славу памятаймо
Героїв, що лежать у тій горі.

АВТОР моя мати - Бурак Марія
тел. 096-347-33-22

Благоустрій сільського кладовища 2016 р.

Євген — Fri, 21 Dec 2018 17:27:20 GMT

На залишок коштів за минулий рік (400 грн.) докуплено грунтовий гербіцид "Зенкор" (600 грам, ціна становить 340 грн. і бензин для обприскувача).
26 квітня спалили залишки стовбурів дерев та гілля (Гиб), 29 квітня проводили обприскування половини території старого цвинтаря від бурянів (Гиб, Каптій).
Пожертви на потреби села у 2016 році:
Федишин Любомир - 100 грн. (7.05.2016) + 200 грн (1.07.2016);
(кошти використаємо для заливки приміщення "автобусної" в центрі села.
20 травня - проводили обприскування ("Раундап"+"Зенкор") другої половини старого цвинтаря і обприскували новий цвинтар (верхня частина території) від бурянів, звозили залишки сміття на одну купу (Гиб, Грицай).
! Залишилось 1,5 л гербіциду станом на кінець травня 2016 р.

Благоустрій села - 2017

Gyb_Evgen — Fri, 16 Jun 2017 10:23:10 GMT

14 червня 2017 р. взяли участь у засипанні вибоїн на дорозі від с.Турівка до Дубкового ліска на Прогоні - (розкинули 2 машини висівки):
1. Грицай Ярослав
2. Задорожний Орест
3. Каптій Андрій
4. Каптій Іван
5. Століцький Ігор

16 червня 2017 р. засипання вибоїн на шляху від Дубкового ліска до хати Коваліва Марк. (розкинули 1 машину):
1. Атаманюк Володимир
2. Гиб Євген
3. Грицай Ярослав
4. Каптій Андрій
5. Охота Роман
6. Століцький Ігор

Благоустрій сільського кладовища (2017 рік)

Євген — Fri, 07 Apr 2017 07:21:05 GMT

6 квітня вийшли на прибирання території цвинтаря: Каптій Іван, Славко Любов, Ленчук Федір, Мокрій Надія, Грицай Ярослав і Надія, Грицай Іван, Суль Володимир і Комет Ганна, Кравець Наталя, Століцька Марія, Гиб Галина, Задорожний Орест.

Благоустрій сільського кладовища 2015

Євген — Thu, 02 Apr 2015 16:15:12 GMT

У цьому році ми не просили Фащівлян, які проживають за межами нашого села про допомогу в упорядкуванні та прибиранні сільського цвинтаря.
9 березня 2015 р. на впорядкування території старого цвинтаря прийшли: Гиб Галина, Гриців Галина, Гриців Любов.

10 березня - Атаманюк Володимир, Маселко (Гаврилишин) Наталія, Гиб Галина, Гриців Любов, Грицай Ярослав, Задорожний Орест, Кирилів Ольга, Малісевич Антон, Реус Оксана та Штокайло Ольга.

11 березня (Старий цвинтар) були: Атаманюк Володимир, Гиб Галина, Гриців Любов, Грицай Ярослав, Задорожний Орест, Зарицька Стефанія, Мокрій Надія, Федишин Павліна.

У березні місяці для обприскування території сільського кладовища закуплено через інтернет-магазин гербіцид суцільної дії "Раундап" за кошти пожертв на церкву та залишок коштів 505 грн від пожертв на сільс. цвинтар за минулий рік. Отже закуплено 16 літрів гербіциду по ціні 124,50 грн/л (ціна вказана з доставкою).
Кінець квітня проводили перше обприскування території старого і нового цвинтаря (Гиб, Каптій, Грицай, Задорожний) і повторно у серпні (Гиб, Каптій, Грицай). Залишок гербіциду на наступний рік складає 5,5 літрів.
Пожертви на сільський цвинтар у 2015 році:
Срібна (Козій) Надія - 100 грн (2.04.2015);
Юник (Безпалько) Галина - 100 грн (6.04.2015);
Федишин Любомир - 200 грн (19.04.2015);

Благоустрій сільського кладовища 2014

Євген — Wed, 02 Apr 2014 18:54:19 GMT

Як уже описувалось в розділі меню "Новини СЕЛА" - "Питання сільського кладовища" на початок березня цього року наявні такі проблеми:
По Старому цвинтарі - там залишилися ще куски-метри різаних дерев, які потрібно вивезти або спалити. Уся територія заросля дрібною рослинністю, яку потрібно вирубувати, позагортати та спалити. 14 березня нас невелика кількість, були поділені на дві групи (кілька чоловік працювало на території Нового цвинтаря), почистили схил пагорба від дороги, що веде на поле. Дуже поганий стан території на межі між двома цвинтарями. Там ростуть старі височезні дерева, які неможливо зрізати, бо це призведе до руйнування надмогильних пам'ятників. Та окремі сухі гілля цих дерев, можна обережно позрізати.
По Новому кладовищі - ще на початку, він більш-менш чистий. Починаючи від могили трагічно загиблих (Муц, Голубенний, Домінів) на Зелені свята 45 року і вся територія що вище, починаються зарослі хмелю, деревця акації, бзини та інше. Ми приходимо до висновку, що було б добре закріпити когось за територією цвинтаря села на постійно (хіба-що відкинувши зимовий період). Та чи буде чим платити цій людині? Чи зможемо ми її утримувати з щомісячною оплатою і купувати необхідне знаряддя для утримання цієї території в чистоті?
Прийшли до висновку, що ми не в стані утримувати людину і щомісячно їй платити. Як з такими проблемами борються по інших селах? Спеціально поцікавився.
Село Красне, Гусятинського р-ну, та інші села Гусятинщини. Фермер, який арендує землі цих сіл (в тому числі і наше), а це Гута Іван М., минулого року по кожному селу закріпив чоловіка з зарплатою у 1000 грн./місяць.
В обов"язки цього робітника входить обкошування узбіччя доріг, територій сільського клубу, школи, підсипання вибоїн вулиць, тощо. По Фащівці сільською радою було затверджено Атаманюка Володимира. Тому минулого року було почищено від рослинності узбіччя дороги на Святівку, участок від Століцької Стефанії до хати Оконської Ганни, частину території сільського кладовища, підсипано ями на дорогах. Оплату він отримав тільки за три місяці осіннього часу, так як змінились умови роботодавця. Нові умови були такі: ці найняті працівники обох сіл Турівки і Фащівки зобов'язані першочергово виконувати роботи весняно, літньо та осінньо-польвих робіт від роботодавця, а це - допомагати при сівбі, оприскуванні гербіцидами полів цього фермера, вантажні та інші роботи, а вже потім на просьбу сільського голови, він міг на 2 - 3 дні відпустити цього робітника на потреби села. На такі умови один із них (від Фащівки) не погодився. Тому ми і були змушені звернутись про допомогу до усіх фащівлян провести сільську толоку і почистити територію цвинтаря самотужки.
22 березня на зачищення території прийшли:
Задорожний Орест, Грицай Ярослав, Грицай Надія, Каптій Василь, Гуцайлюк Михайло, Малісевич Антон, Хміль Михайло, Славко Любов, Суль Володимир, Атаманюк Володимир, Століцька Марія, Гиб Євген, Гиб Галина, Федишин Павліна, Зарицька Стефанія, Кравець Наталія, Маселко Наталія, Боднар Теодор, Кирилів Ольга, Славко Марія, Штокайло Ольга, Головко Євген, Оконський Степан, Коваль Богдан, Небесний Ігор, Мудра Марія, Махомет (Безпалько) Ольга - всього 27 чол.
Отримали допомогу коштами від:
Галандзій Тарас - 200 грн;
Федишин Любомир - 200 грн;
Оконський Степан - 100 грн;
Оконська Зеновія - 100 грн;
Оконський Михайло - 100 грн;
Шуль Надія - 100 грн;
Кравчук (Небесна) Галина - 100 грн;
Скальський Василь - 100 грн;
Століцька Марія - 100 грн;
Ковалів Степан - 100 грн;
Гончар Павло Я. - 100 грн;
Махомет (Безпалько) Ольга - 100 грн;
Гуцайлюк (Вавілон) Ольга - 100 грн;
Кульпак (Головко) Любов - 100 грн;
Муц Оксана - 100 грн;
Кузьмяк (Міняйло) Олеся - 100 грн;
Бурак Євген - 95 грн;
Оконська Галина - 50 грн;
Оконський Ігор - 50 грн;
Махобей Любов - 50 грн;
Ленчук Марія - 50 грн;
Головко Святослава М. - 50 грн;
Мудра (Безпалько) Марія - 50 грн;
Мельник Любов - 50 грн;
Самійло Емілія - 50 грн;
Якимів Ігор - 50 грн;
Соботяк (Лукасевич) Орислава - 50 грн;
Срібна (Козій) Надія - 50 грн;

Всього отримано (список оновлюється) - 2445 грн.
Уже придбано: через інтернет-магазин садовий оприскувач марки FORTE 3WF-3 за ціною 1335 грн. + 80 грн. доставка з Києва у місто Волочиськ, разом - 1415 грн.
Бензин для мотокосарки - 100 грн;
Бензин для мотооприскувача - 120 грн;
Масло для мотооприскувача - 45 грн;
Гербіцид "Торнадо" - 1 л. на суму - 100 грн;
Гербіцид "Пріма" - 2 л. на суму - 160 грн;
Залишок складає - 505 грн.

Звертаємося до людей, які приїжджають на могили своїх рідних. При їх прибиранні, обкошуванні - сміття викидайте у ВІДВЕДЕНОМУ ДЛЯ НЬОГО МІСЦІ. Не викидайте і не залишайте його за два метри від цієї могили, бо такі випадки є час від часу. На разі, відведене місце для скошеної трави, бадилля та іншого знаходиться на межі кладовища (де дротяна огорожа), і просьба сміття скидати в одну купу, а не по всій довжині території.
Дякуємо усім за допомогу.

Спогади про село (С. Оконський)

Оконський — Fri, 03 Jan 2014 15:05:39 GMT

Оконський Степан Михайлович,
народився в селі Фащівка у 1945 р.

Дорогі мої односельці, фащівляни!

Так склалося життя, що вже багато років я не живу у Фащівці. Зараз із родини вже немає нікого, мамина хата самотіє біля Збруча. У важкі повоєнні, мабуть, і завжди до цього, наше село традиційно було якимсь особливим, змістовним і веселим.
Таких пісень, жартів, барвистих весіль і різноманітних забавних витівок я не зустрічав потім у своєму життя ніколи і ніде. Гарним прикладом цього може бути такий факт, який повідав мій дідусь, дяк, дуже поважна і начитана для свого часу людина. Якось, об'їжджаючи свої парафії, завітав до нашого села Владика зі Львова.
Фащівські козаки зустріли його на Стінці біля Хреста, як тоді називали в'їзд в село з боку Малої Луки, та й заспівали йому гарних фащівських пісень. Опісля Владика прислав до церкви подячну грамоту, в якій значилося, що ніде інше він таких чудних пісень не чув.
На Різдвяні свята був гарний вертеп, від церкви ходили різновікові групи колядників: старші жінки і чоловіки; хлопці водили з колядою коня (обов'язково було завести коня до кожної хати - скільки то було веселощів!!!); ходили дівчата; ходили і ми, менші школярі, як жартували "підсвинки". Всі збирали на церкву гроші-копійки, а для себе палянички і перекладанці, горіхи. Старших приймали по хатах.
А на Великдень біля церкви водили ягілки декілька різновікових груп фащівлян, співали такі чудові ягілки, яких не почуєш ніде. Там було таке дійство: на третій день свят на ягілку приходили і співали старі фащівляни. Всі молодші замовкали, слухаючи з відкритими ротами ще давніші ягілки.
У свята та вихідні вечорами в клубі (він тоді був біля церкви) під гармонію були танці. Хлопці допізна голосно, на все село співали чудові фащівські пісні.
О, Боже, скільки-то всякого чудного було …
Ініціаторами і організаторами таких веселих дійств була група веселих і мудрих хлопів і хлопців: Степан Ковалів, Ярослав Безпалько, Дмитро Оконський, Іван Оконський, Микола Небесний, Михайло Козій та інші.
На другий день весілля традиційно перевдягалися у повстанську та німецьку форми, влаштовували судилища та вішали на гілляці німця чи москаля.
Традиційними в ті часи були бійки між хлопцями із сусідніх сіл. А з росіянами-москалями, як тоді називали людей з Постолівки і Тарноруди по неділях влаштовувалися бойові діі на гарканах (пращах). Ставали хлопці попід городи, між моїми хлівами і річкою з нашого боку, а за Збручем - хлопці з Постолівки і перекидалися камінцями з допомогою гарканів. Ми малі підносили камінці на "лінію фронту". Було й діставали тим камінням.
А яка риба водилася тоді в Збручі … До речі наш Збруч ще за часів моєї молодості був зовсім інакшим: вода чиста, були глибокі ями, де люди залюбки купалися. А причиною гірших змін у річці став технічний прогрес із його згубними наслідками для природного середовища. До 1957 р. береги Збруча були у густих верболозах, очеретах та ін., що слугувало добрим фільтром для води. Особливо багато рослинності було в Ліску і далі до Тарноруди, так що до села вода припливала чистенькою. В ті часи були місця для купання: ями в Ліску - це на правому повороті Збруча після Ленчукових горбів, Безпалькова яма і Ковальова яма. Там завжди були височенні, як мені малому здавалося, ступки, з яких старші хлопці скакали у воду, виробляли різні переверти та фокуси. А дівчата, люди середнього віку та й ми малі споглядали все це з жартами і сміхом.
У 1957 р запустили в Тарноруді ГЕС і це дуже вплинуло на стан Збруча. У зв'язку із недостатнім гідроресурсом (недостатньо води для роботи ГЕС) вдень і вночі треба було набирати воду у водосховище, тобто ГЕС зупиняли і закривали її шлюзи. Внаслідок рівень води в Збручі у нас щодень мінявся, то повні береги зранку і ввечері, коли ГЕС працювала, то мало не на дні, коли ГЕС стояла. Це й призвело до того, що береги почали обвалюватися. З водою пішли спочатку очерети потім коріння з верболозами і т д. Внаслідок таких постійних зсувів Збруч обмілів, замулився, природнього фільтра не стало. Крім того, продовжували постійно забруднювати воду птиця та худоба. На жаль ні держава, ні люди не захотіли чи не змогли вчасно відновлювати здорове екологічне середовище Збруча. В результаті із величезного розмаїття риби тих часів зараз залишився чи не єдиний карась. У 70-ті роки ми з вітчимом Іваном Олійником насадили верби на березі між Ковальовою ямою і кладкою, тепер це великі верби. На жаль це все. Молоді фащівляни , враховуючи, що ГЕС не працює і не буде вже працювати ніколи, могли б і зараз поправити багато ...
Стосовно Стінки і проведених там робіт, то я докладно і точно розповів про це в "Книзі спогадів Підволочиського району". Тому прошу, умовляю - не слухайте нікого про якісь інші події чи знахідки, все це або вигадки, або й свідомі провокації. У згаданій книзі подано лише дійсні факти і події, які і треба використовувати при подальших пошуках, якщо на те буде воля Божа та добрі наміри справді української влади.
Ще про одне. Був на Зелені Свята у Фащівці великий бій між нашими повстанцями і НКВДистами, але я про це знаю мало. Треба обов'язково запитувати про це у старших людей, щоб залишити потомкам згадку про цю героїчну подію.
Виношу на ваш розсуд власну пісню про нашу незрівнянну Фащівку. Саме так, з наголосом на другому складі, треба говорити. Прошу - не судіть надто строго, це перша моя спроба в такому жанрі. Всю свою любов, повагу і ностальгію я намагався вкласти в цих рядках. В основу мелодії я поклав мелодію відомої пісні, дещо змінивши її. Дай Боже вам усім , мої фащівляни, всякого гаразду, щастя, здоров'я.
Христос рождається! Славімо його!

Переглянути відеофрагмент у виконанні автора С.М.Оконського можна по цьому посиланню.
*****
(Від модератора сайту) Історію про трагічну подію яка мала місце у Фащівці на Зелені свята 1945 року з слів старожилів села читайте в - ФАЩІВКА (короткі фрагменти історії села) ЧАСТИНА-1, розділ Історія 5, а також ця ж історія словами учасників цього побоїща читайте в матеріалі Книга памяті (За Україну, за її волю...) Част-1.Розділ "Історія однієї трагедії"

Коротко про створення тем

Administ-or — Thu, 02 Jan 2014 13:49:36 GMT

Ця сторінка форуму, призначена для висвітлення та обговорення різних подій, які мали місце в історії нашого села. Достовірність поданих історій та коментарів до них, можуть мати розбіжності. Одні і ті ж історії розказані різними людьми, деколи не збігаються. Ця путанина пов'язана з часом, який віддаляє нас від цих подій, стираючи подробиці.
Так, чи інакше, будемо викладати їх з різних точок зору. Деякі історії викладатимуться із збереженням мови старожилів, тобто без редагування.
У викладенні своїх оповідань, роздумів, користуйтеся єдиним правилом - не нашкодити тим людям та їх нащадкам, які тим чи іншим чином пов'язані з цими історіями, чи мають до них пряме відношення.
Отож, створюємо теми та доповнюємо своїми розповідями історію нашого села!

Перейти на початкову сторінку розділу "БУВАЛЬЩИНА. Історії минулого"

Сільський клуб та інші історії

Євген — Thu, 02 Jan 2014 12:45:24 GMT

Фащівський сільський клуб (минуле)

На сьогодні він стоїть пусткою. Десь-колись відбудеться виступ дітей приурочений до якоїсь події. Про перегляд фільмів у клубі, вже можна забути. Навіть кіноапаратури немає. Все витіснив телевізор, інтернет і найголовніше - відсутність глядача. Все минулося.
А пригадується з минулого таке. Колись кіносеанси строго-настрого проходили у Фащівці в такі дні тижня: вівторок, четвер, субота та неділя. Ціна перегляду художнього фільму (вечірній сеанс, бо був ще денний у неділю для дітей, який коштував 5 копійок) коштував 20 копійок. Особливо популярними були так звані "індійські фільми". На ці простенькі, музичні мелодрами сходилися не тільки молодь, але й старшого віку люди. Здебільшого це були двохсерійні фільми, які викликали емоційні переживання за своїх героїв у людей старшого віку. Кіномеханіком працював у клубі Муц Степан.

Мав він і кількох помічників які "крутили кіно" - це Головка Іван, Століцький Іван, Ковалів Богдан. У будні привозили до села металічні круглі контейнера, де у кожному були ще десять плоских кружків-контейнерів з стрічкою фільму. Кожну з цих частин, у кінобудці (там були відповідні механізми), потрібно було перемотати на початок розділу фільму. Тобто, якщо друга частина транслювалась на величезний подірявлений екран на сцені, то першу, яку вже передивились, потрібно було перемотати і бобіну (чи котушку) з фільмом вкласти у футляр з написом "частина-1". Потім ці контейнера перевозили в інше село з готовими до перегляду перемотаними частинами. Ми, малі діти, часто робили збитки помічникам кіномеханіка. Не раз, коли вони заложивши котушки-бобіни в механізм перемотки кудись відволіклись, ми відшпилювали котушку, внаслідок чого, коли її добряче розкрутили, вона з бренькотінням злітала з цього механізму розмотуючи по кінобудці десятки метрів фільмової стрічки. Уявіть собі реакцію цієї людини на нас. Але ж на дворі темно, ми сміючись тікали в ніч. Із Століцьким Іваном такого не робили, міг легко спіймати і дати доброго "підзатильника".
Так, як фільм з двох серій коштував 40 копійок (неабиякі гроші), то перед сеансом, нас кілька чоловік ховалися в трибуну. Трибуна, обов'язковий атрибут сільського клубу з шириною сторін 70 х 70 см і висотою десь 130 см оббита темно-червоним плюшем. Спереду з наклеєним, але вже добре пообдираним дітьми гербом Радянського Союзу. Як туди могло поміститися 6 - 8 чоловік (хоч і дітей) до тепер не збагну. Але поміщалися і тихенько сиділи за пів, а то й годину до початку фільму, час від часу поглядаючи в зал клубу через тут-же зроблену цвяхом шпаринку в матерії. Гасло в залі світло, звідси вивалювалися усі хто там був, і чемно всідалися на вільні місця, поближче екрану. Як, ще один варіант - ховалися на сцені і дивилися на велетенський екран вже з іншого боку.
Час від часу, дядько Степан (Муц), який сидів при вході в клуб, щоб обілечувати прийшлих глядачів направлявся між рядами крісел в сторону сцени, вдивляючись в темряві на ряди сидячих, чи ніхто не проскочив в зал без квитка. Та це, одне село, і кіномеханік свій. Навіть, якщо когось і помічав з "зайців", то особливих проблем не виникало. А людей в залі багато. Часом в темряві ми показували йому старого квитка, ще за минулий сеанс.
Під час демонстрації фільму в кіноапарат часом помилково вставляли не ту частину фільму, наприклад замість третьої ставили восьму (хтось там в жартах підшкрябав цифру) в якій героя фільму застрелили білогвардійці, а коли ставили наступну четверту, він знову скаче на коні. Трохи заплутано, та суть фільму зрозуміла. Та катастрофа в залі виникала тоді, коли частину фільму вставляли навпаки, як ми казали "догори ногами". Тоді у залі починали свистіти, кричати, тупати ногами. Дядько Степан біг до кінобудки, а в цей час команда безквиткових малих глядачів проникала в кінозал і долучалася своїми криками і тупаннями до тих, що вже шуміли. Нема зла без добра. Тоді в темряві наближалася грізна велетенська постать дядька Степана і "дуже буйні" могли заробити легкого "пенделя" (це слово пояснювати не буду, воно і так зрозуміле багатьом) і статус "персони нон грата", такого дебошира виводили з залу.
По при те, що постійно демонструвалися художні кінофільми, де на початку деколи з 20 хвилин пускали пропагандистський кіножурнал про досягнення в промисловості та сільському господарстві трудових подвигів та досягнень, але обов'язково в "світлі рішень якогось з'їзду КПРС", у сільському клубі проходили концерти за участю дітей і дорослих, приїжджали гості з своїми виставами і п'єсами з інших сіл району і навіть з Підволочиська. Це було особливе свято. Зал прибраний. Вимита підлога нашого клубу натерта соляркою чи відпрацьованим машинним маслом, що надавало їй якогось особливого блиску. Ще з полудня до залу заносять декорації вистави. Нам цікаво. Ми бігаємо між рядами крісел. Завідуючий сільським клубом - Ковалів Степан.

Дотепний і дуже веселий чоловік. Умів грати на багатьох музичних народних інструментах. Гарно грав на скрипці. Умів малювати, писати лозунги, в ці роки це довжелезні через цілу дорогу реклами з текстами "Рішення Комуністичної партії - виконаємо!" або "XXIV з'їзду КПРС - нашу ударну працю!". Ось такий приблизно лозунг через всю вулицю висів між двома електроопорами біля контори колгоспу. Не було весілля в селі, де б Ковалів Степан не зіграв якусь комічну роль. Пригадується чиєсь весілля, де він був у ролі А. Гітлера а Безпалько Ярослав - перекладач. Смішили до сліз, перевтілення було вищою майстерністю. Розкажу одну історію пов'язану з ним. Доступно тільки для користувачівПочаток травня 1972 року був надзвичайно теплий. Не дивно, адже розпал весни, все цвіте, хрущі вечорами так стукотять по шибках вікон, що ті мало не повилітають. Я закінчую третій клас, скоро віддадуть табеля і … канікули ціле літо. А до тієї радості, ще одна. По сусідству весілля, та ще й яке? Одночасно з одного дому одружується двоє. Отже 6 травня (субота). У Федишин Марії одружуються два її сини - Михайло і Ярослав на дівчатах з Турівки. Ярослав одружується на Павліні, а Михайло одружується з Стефцею.

В ті часи весілля в селі тривало два дні. Починалося в полудень у суботу, молоді брали шлюб, потім було застілля до вечора, а вже зранку в неділю продовжувалося аж до темної ночі. Нас, малих дітей, це особливо радувало. Два дні гучної музики, солодощі з великих "кльошів" на столі. Дядько Ковалів Степан, який був особливий мастак на різні витівки, закликав нас кількох хлопців зробити приємну річ молодим парам, коли вони будуть іти з шлюбу з церкви і за традицією у брамі при вході на подвір'я, кланятимуться гостям і батькам. Суть полягала ось в чому. Ми, засівши в густих заростях безу на льоху (погребі) мали вистрілити в молодих з такої собі саморобної гармати. А тому, під його керівництвом взялися виготовляти це знаряддя зброї. Я з дому приніс масничку з колотушкою майстерно виготовлену колись Безпальком Теодором (був добрим майстром). (Для сучасної молоді поясню - це вузька і висока дерев'яна посудина з дном і кришкою з отвором по центрі, в якій за допомогою (колотушки) круглого деревяного диска з дірками насадженого на ручку і простромленого в отвір кришки, збивали сметану на масло). Отже, дно з маснички ми вибили, а до колотушки прикріпили міцну резинку у кілька шарів і її кінці закріпили на корпусі маснички. Вийшла така собі рогатка-гармата. Натягнувши на резинці і різко відпустивши колотушку, можна було у когось чимось вистрілити. Ціль була відома, гармата готова, але чим вистрілити? Три дитячі голови і одна доросла спрацювали блискавично. Звичайно сажею загорнутою в газету. За сажею діло не стало, я миттю побіг додому, застромив руку в грубку і нагорнув чорної сажі на газету. Чистим, звичайно я вже не був, але для такої благородної справи потрібно ж чимось жертвувати. Схвалений проект дядьком Степаном надихав і на більші жертви! Та, треба ж було мені, цією радістю похвалитися мамі. За якусь мить, ми із страшенним сумом спостерігали, як уся наша праця була зведена нанівець. Прочухана отримали всі - дядько Степан від жінки Марині, а нас троє - від своїх батьків. Я особливо, адже рука по лікоть була вимазана в чорній сажі. Напевно, якби ця операція була успішно проведена, весілля для нас і обох пар молодих було б завершене ще в суботній день. Ось така історія. Та повернімось до нашої теми.
З боку влади проводилися перевірки культурно-освітніх закладів - шкіл, бібліотек, сільського клубу. Коли у 1971 році в Фащівці міняли дерев'яні електричні стовпи на бетонні, то у селі кільканадцять днів не було електрики. Та в клубі кіносеанси відбувались. Привезли бензиновий генератор і поставили його біля кінобудки, від нього працювала вся кіноапаратура. Правда, вхідні двері клубу потрібно було закривати, бо він так торохтів, що заглушав звук від фільму. Вже на 1970 рік, у селі було десь до 5-ти телевізорів. Екран як говорили трохи "сніжив", але це було не абищо. Коли демонструвався по телевізору польський фільм "Чотири танкісти і собака" малі діти напрошувались до когось, хто мав це "чудо" досягнення техніки (як наприклад Ленчук Михайло), і з задоволенням переглядали стрічку. Можливо, це було незручно тим господарям в обіднішню літню пору коли повно всякої роботи сидіти разом з нами, але відмовити також не можна було.

Діти ж. Зимові довгі вечори. В селі єдиний телевізійний канал - ЦТ (тобто центральне телебачення). Канал УТ (українське телебачення - не працював). За цілий тиждень по програмі 3 - 4 художні фільми. І раптом тримаючи програму телебачення бачу розпочинається багатосерійний (по сучасному - серіал) художній телефільм "Строгови", та ще й на 8 серій. Радістю ділюся з мамою. Показували його по 2 - 3 серії в тиждень, тому був розтягнутий в часі. Пізньої пори взимку, після програми "Час" ішли до сім'ї Безпалька Теодора, всідалися біля теплої грубки і дивились.
Найчастіше зимовими вечорами з нашого кутка сходилися до Гаврилишин Броніслави, такі собі зимові вечорниці. Жартували з діда Василя (дяді Васі, як його називали), грали у карти, щось розповідали. Та це вже - минуле.
Перейти на початкову сторінку розділу "БУВАЛЬЩИНА. Історії минулого"

Новорічний виступ (1971 рік)

Євген — Thu, 02 Jan 2014 12:09:39 GMT

Продовжуючи тему сільського клубу, дивлячись на фотографію виступу маленьких дітей в фащівському сільському клубі, згадується далеке дитинство і свій виступ на цій же сцені.

1971 рік. Я в третьому класі. Перед Новим 1972 роком, нас близько двадцяти дітей вчителі Ольга Іванівна (чомусь забулось прізвище цієї молодої вчительки) та Моравецька Надія Григорівна готують до новорічного виступу. Я в ролі їжачка. Напередодні мама вив'язала мені гарного светра з узорами. Настрій піднесений, адже ввечері виступаємо перед сільськими людьми. Поки мама видумувала як мене втілити в образ "їжачка", зранку прийшов однокласник Вавілон Андрій і Грицай Славік і придумали, і втілили. Назбирали десь з пів мішка реп'яхів, і їх всіх почепили на цей вив'язаний светр. Радістю ділюся з мамою, що проблема вирішена. Мама в шоці, але свого невдоволення не виказує. Попереду ж бо НОВИЙ РІК!!! А там, вечорами, за якийсь тиждень чи два, всі реп'яхи з светра пооббирає.
Зал сільського клубу. Справа при вході на стіні від кінобудки велика рамка-віньєтка з героями громадянської війни: Чапаєв, Пархоменко, та інші в тім числі і соратники Леніна. По обидва боки від сцени висять велетенські портрети Карла Маркса та Фрідріха Енгельса. А де ж портрет Леніна? Він на боковій стіні, десь розмірами в метр по висоті, освітлений боковими електросвітильниками. Крім великої люстри в клубі, на бокових стінах ще було десь з 8 світильників на дві лампочки на бокових стінах (ніхто тоді не економив). В залі досить таки накурено чоловіками. Йде тепло від грубки, яка була майстерно виготовлена з двох стальних бочок змонтованих одна на одну, та оздоблена вверху навіть якимось узором. Видно було, що це був витвір заводського виготовлення. Враховуючи, що "курним" вугіллям (мало надзвичайно низький коефіцієнт теплової віддачі) забезпечення сільських бібліотек і клубів було задовільне, в залі було чути дух. Людей тьма. Крісла стояли в притул до самої сцени. Сидячих місць уже не було, тому стояли в проходах. На концерти сходилося все село. Перед концертами виступали з промовами про досягнення колгоспу його керівники. Читались цифри про надої та вироблення сільськогосподарської продукції, згадувались передовики господарства (Дошка Пошани на вишневому плюші якої були вклеєні фотографії працівників різних ланок з найвищими показниками праці, висіла справа від сцени, зразу за грубкою).

Багатодітним сім'ям напередодні Нового року давали подарунки-солодощі від колгоспу, від профспілкової та комсомольської організації і від Діда Мороза з снігурочкою також. Подарунків багато, напевно цукерки та печиво не такі смачні як тепер, за те все з натуральної сировини. Закінчувалась урочиста вступна частина голови колгоспу з поздоровленнями та побажаннями на наступний новий рік і всі чекали на концерт. Ми, малі діти за закритою важкою вишневою ширмою на сцені, час від часу просовуємо голову і заглядаємо в заповнений людьми зал клубу. Шумно, гамірно і весело. Ми ще малі, і все життя попереду.

За сценарієм ми усі з нашого класу в образі казкових звірів біля ялинки, яка стоїть на сцені в сяйві світла скляних круглих, різноколірних іграшок, дощику з фольги та інших прикрас, і я звертаючись до Вавілона Андрія маю сказати слова: "...підкажи-но на уроці, дам тобі я пиріжка", і в цей момент маю показати з-за спини кругленьку булку за 5 копійок (такі тоді були ціни) посипану цукром-пудрою, куплену в нашому сільському магазині (продавець був тоді Головка Святослав). Та наразі, виступає молодший клас, а ми з радістю чекаємо своєї черги. Я відкушую перед своїми однокласниками великий шмат цієї на вигляд дуже смачної булки, (яка має грати роль пиріжка), адже у залі ніхто не запримітить що вона надкушена, і мені перехоплює подих. З очей капають сльози. Ольга Іванівна нічого не помітивши оголошує наш виступ. З сльозами я виходжу на сцену.

В нашому магазині ( в селі називали "коператива", від слова кооперація) завжди любили жартувати. Тай взагалі тоді людей проживало більше і кумедних випадків звичайно було більше. Коли мама купляла булку, цей атрибут, який мені потрібен був на сцені, хтось жартома в магазині гарно посипав її харчовою содою, в надії посміятися потім з мами, коли вона її надкусить. Відрізнити соду від цукру-пудри було важко. А надкусив її я, ще й перед самим виступом. Ось такий кумедний випадок згадався.

Перейти на початкову сторінку розділу "БУВАЛЬЩИНА. Історії минулого"