П`ятниця, 20.09.2019, 06:08Головна | Реєстрація/Sign Up | Вхід/Log In

Форма входу

Пошук по сайту

Календар

«  Вересень 2019  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
30

Міні-ЧАТ

Повідомлення



Останні публікації


********
********
Videofilm uroczystości
200 – lecie kościoła Świętego Stanisława w Tarnorudzie.
В розділ VIDEO-матеріали завантажено 3 фільми приурочені події святкування 200-річчя храму в селі Тарноруді.
Відео - матеріал про похід на Стінку для вшанування пам'яті трагічно загиблих 1945 року
********
********
********
Приємного перегляду

Портали/сайти


Сторінками газет



Свобода - тернопільська газета



Оцінка сайту

Оцініть сайт Фащівки
Всього відповідей: 273

Статистика переглядів

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
free counters

Реквізити сайту:


E-mail the site:
evgyb@yahoo.com

(067)9296598

Герої нашого часу (ч.-2)
Герої нашого часу - Небесна Сотня (Продовження)

    Мамо, не плач. Я повернусь весною.
    У шибку пташинкою вдарюсь твою.
    Прийду на світанні в садок із росою,
    А, може, дощем на поріг упаду.
Голубко, не плач. Так судилося, ненько,
Вже слово, матусю, не буде моїм.
Прийду і попрошуся в сон твій тихенько
Розкажу, як мається в домі новім.
    Мені колискову ангел співає
    I рана смертельна уже не болить.
    Ти знаєш, матусю, й тут сумно буває
    Душа за тобою, рідненька, щемить.
Мамочко, вибач за чорну хустину
За те, що віднині будеш сама.
Тебе я люблю. I люблю Україну
 Вона, як і ти, була в мене одна.

Наконечний Іван Максимович, 1931 року народження. "Офіцер ВМС СРСР у відставці. Важкі травми голови і шийного відділу хребта які отримав на вул. Інститутській 19.02 близько 17.00 спричинили кому, до тями Іван Наконечний так і не прийшов. Помер 7.03.2014 р. у комі після важкої операції на головному мозку", - про це повідомляє Евромайдан SOS. . "Після розгону студентів в листопаді 2013 року він щодня скромно був присутній на Майдані і підтримував своєю присутністю народ України! Це у 83 роки! Посвідчення захисника Майдану - номер 91587 від 8.01.2014г. Всі родичі його вмовляли не ходити на Мадан в такому віці. У відповідь ми чули, що він давав військову присягу - захищати свій народ!"
Наумов Володимир Григорович село Шевченко, Добропільського району, Донецької області. Народився 9 березня 1970 року, на день народження Шевченка. Любив Шевченка. Знав Кобзар напам'ять. За позовом серця поїхав на майдан на барикади. Був викрадений і задушений. Знайдений 18 лютого 2014 року на Трухановім острові у Києві. Без батька лишилися двоє синів: 4-річний Арсеній та 8-річний Єгор. 9 березня йому мало виповнитися 44 роки. В селі залишилась 85-річна мама.
Нечипоренко Анатолій (народ.1 вересня 1941 р. в смт. Брусилів, Житомирської обл.). Помер 11 квітня 2014 р. від травм завданих йому 18 лютого. У Анатолія Нечипоренка була закрита черепна травма голови, вдавлений перелом костей черепа. Київлянин час від часу приходив підтримати майданівців. Коли в центрі столиці почалися активні бої, він був серед демонстрантів на Інститутській. Його безжально побили і проломили череп. Майже два місяці він не виходив з коми. До тями прийшов перед смертю. Його дочка розповіла, що під час розгону прихильників Євромайдану, його не тільки побили, але й деякий час мучили. На правій руці у нього були відрізані фаланги пальців.
Нігоян Сергій Гагікович (Вірмен. 2 серпня 1993, Березнуватівка, Солонянський район, Дніпропетровська область - 22 січня 2014, Київ) - громадянин України вірменського походження, протестувальник і один з охоронців Євромайдану. Його родина переїхала до України, рятуючись від війни у Нагорному Карабасі. Займався легкою атлетикою та східними єдиноборствами, два курси провчився в Дніпродзержинському коледжі фізичного виховання. Загинув 22 січня 2014 року під час подій біля стадіону "Динамо" на Грушевського. Сергія було застрелено близько шостої години ранку, в момент, коли ще тривало перемир'я між мітингувальниками та "Беркутом". Отримав три вогнепальних поранення картеччю на основі сплаву свинцю - в голову, шию і груди. 26 січня 2014 Сергія Нігояна поховали на сільському кладовищі його рідної Березнуватівки.
Опанасюк Валерій Адамович, Рівне / село Дюксин Костопільського району Рівненської області. Народився 20 травня 1971 року. Загинув від кулі снайпера 20 лютого 2014 року у Києві. У Валерія залишилась родина - дружина і четверо дітей. Найменшому сину всього два роки, а найстаршій донечці - 12.
Пагор Дмитро, Хмельницький, 21 рік. Був поранений у голову біля стін СБУ у Хмельницькому близько восьмої години вечора 19 лютого 2014 року, невдовзі помер в лікарні. "У морзі нам сказали, що в нього кульове поранення, ніби то стріляли із автомата Калашникова, але кулі не показали. Діма закривав собою дівчину, коли лунали постріли", - розповів дядько загиблого.
Пантелєєв Іван Миколайович, Краматорськ. Народився 1 грудня 1981 року. Поет, рок-музикант, соліст групи "Небо Мінуса". Останнім часом жив у селі Дмитрівка Слов'янського р-ну Донецької області, де доглядав 90-літню бабусю. На Майдані пробув близько двох місяців. Належав до першої сотні Самооборони, мав псевдо "Креман". Загинув 20 лютого 2014 року у Києві біля готелю "Україна" на вул. Інститутській - отримав сім вогнепальних поранень. Залишив маму, сестру з родиною.
Павлюк Володимир, Коломия, біля 40 років. Помер в 17-й лікарні на Щорса. Отримав 4 поранення - три у ногу, одне у ліве око.
Паньків Олег Олександрович, село Лапаївка / село Холодновідка Пустомитівського району Львівської області. 1975 року народження, 39 років. Активіст "Правого сектору". Востаннє поїхав до Києва увечері 18 лютого 2014 року. Олег помер від кулі снайпера в груди 20 лютого 2014 року у Києві. Це трапилось, коли він витягував поранених та вбитих з передової. Без батька залишилось двоє дітей. Говорить мати героя: "Я його просила: Сину не їдь! Він відповів: "Я не поїду, другий не поїде, а в цій державі будуть жити мої діти". Він завжди був на передовій, бо був дуже сміливим. Мабуть тому і записався у "Правий сектор". Олег завжди йшов напролом. Я завжди йому казала: "Сину, важай". На що він відповідав: "Скільки того життя".
Паращук Юрій Григорович, В одних списках загиблих значиться, що він був жителем м. Тальне, Черкаська обл. В інших, - що Харкова/село Тавча). Народився 1 липня 1966 року. Отримав смертельне кульове поранення у потилицю 20 лютого 2014 року під час відступу силовиків з барикад на вулиці Інститутській у Києві.
Пасхалін Юрій Олександрович Київ / село Носачів Смілянського району Черкаської області. Народився 18 січня 1984 року. Навчався у м. Сміла. Вихованець Школи олімпійських резервів у Харкові - займався штангою. В останні роки мешкав у Києві, працював на приватному підприємстві комірником. Загинув 19 (20?) лютого 2014 року у Києві від 3-х вогнепальних поранень в спину і пневматичного поранення (розстріляний автоматною чергою в спину). За Юрієм сумує старенька мама, четверо братів і сестер, дружина і 7-річний син.
Пехенько Ігор Олександрович, Вишгород, Київська область. Народився 19 липня 1970 року. Загинув 20 лютого біля Будинку профспілок від куль снайпера. Стріляли тричі. Останній постріл у шию виявився смертельним… Ігор Олександрович Пехенько народився 19 липня 1970 року у Києві. За словами матері, був спокійним та здібним хлопчиком, навчався у музичній школі. По закінченню десятирічки вступив до лав армії. Служив на Уралі у внутрішніх військах. Він рано залишився без батька, якого йому згодом замінив вітчим.Мріяв стати археологом. Часто виїздив в експедиції з Інститутом археології НАН України. Працював у Київському зоопарку, цирку, в театрі. Обожнював книги, займався спортом.Останні чотири роки чоловік мешкав із батьками у Вишгороді. Мати Ігоря Надія Пехенько - учасник будівництва Київської ГЕС, заслужений працівник освіти, працює у київському дошкільному закладі. Вітчим Федір Сливканич - електрик у КПЖ і КГ Вишгородської міської ради.Згадуючи сина, не стримують сліз. "Він був моєю єдиною кровинкою. Любив життя і мріяв про гарне майбутнє…" - розповідає Надія Степанівна.Тому і не дивно, що Ігор 30 листопада був на Майдані. Під час сутичок його побили. Довго лікувався. І вже 17 лютого знову був у епіцентрі подій."Мамо, не хвилюйся…", - останні слова, якими заспокоював матір 18 лютого.Потім вимкнув телефон, можливо, аби рідні, виходячи на зв"язок, не чули пострілів, вибухів та усіх жахів майдану тих днів.22 лютого роздався тривожний дзвінок. Надії Степанівні повідомили, що її Ігоря не стало. 20 лютого його життя обірвала снайперська куля. Друзі опізнали тіло у морзі на вул. Оранжерейній.Із квітами та сльозами на очах близько двох сотень вишгородців проводжали Ігоря Пехенька в останню путь, як справжнього Героя.
Плеханов Олександр Вікторович, Київ. Народився 7 березня 1991 року. Студент Київського Національного університету будівництва та архітектури. Загинув 18 лютого 2013 року у віці 22 років. Його мати, коли забирала тіло сина з морга, побажала Віктору Януковичу ховати своїх дітей щодня.
Позинич Дмитро Миколайович, 48 років.
Полянський Леонід Петрович, Жмеринка Вінницької області. 38 років. Загинув на Майдані у Києві. Рідні розповідають, що він був життєрадісним чоловіком і не міг стояти осторонь беззаконня, що відбувається в Україні - тому і ходив на Майдан. У нього залишились діти від двох шлюбів. В останні роки жив і працював у Києві, але хоронили у Жмеринці, звідки родом.
Прохорський Василь Петрович. Народився у 1980 році, 33 роки. Родом з села Щуча Гребля, Бахмацького р-ну, Чернігівської обл. Працював у Києві. 18.02.2014 поїхав на Майдан, допомагав медикам. Йому вистрелили в потилицю (куля прошла на виліт) від чого, ймовірно, і помер. Вважався зниклим, родичі та друзі довго не могли знайти. Тіло опізнали родичі 22.02.14 р. в морзі на вул. Оранжерейній. Поминальна панахида відбулась в Києві на Майдані о 19-00, 22.02.14 р. після чого Василя повезли хоронити на рідну землю. Поховали 23.02.2014 р. у с.Дмитрівка, Бахмацького р-ну, Чернігівської обл. Василя Прохорського поховали як справжнього героя біля стели землякам, які загинули у Другій світовій війні. Його побратими провели в останню путь трьома пострілами та виконанням Гімну України. Загинув між 18 і 20 лютого 2014 року. Тіло упізнали 22 лютого. За рішенням сільської громади, Василя Прохорського поховали на Алеї слави у містечку Дмитрівка Бахмацького району Чернівецької області. Односельці планують перейменувати одну з вулиць на честь героя.
Прохорчук Віктор Олександрович, 1975 р.н. (смт.Володарськ-Волинський, Житомирська обл.) Віктор перебував на Майдані від самого початку. Лише раз навідався до рідних у грудні. Регулярно телефонував матері та дружині. Зник 18-го лютого. Бійці з його сотні відшукали свого побратима через тиждень у морзі. Перед тим тіло загиблого виявили у дворах Хрещатика, куди невідомими було викинуте зі слідами насильницької смерті та з перерізаним горлом. У самого ж героя "Небесної сотні" залишилася дружина Наталія та двоє дітей - Андрій (14 років), Сергій (5 років).
Саєнко Андрій Степанович, Фастів, Київська область. Народився 26 жовтня 1962 року. Уродженець міста Сміла Черкаської області. Згодом родина переїхала до міста Фастів Київської області. Відбув строкову службу. Працював електромонтером на підприємствах Фастова. Займався вільною боротьбою. Від 2000 року - приватний підприємець. Активний громадський діяч, учасник Помаранчевої революції 2004 року, податкового Майдану 2010 року. Член 70-ї сотні Самооборони Майдану. Загинув 20 лютого 2014 року у Києві від кулі снайпера. Залишив стареньку матір, дружину і двох синів.
Семесюк Микола Миколайович, Хмельницький. 1986 року народження. Загинув у Києві.
Сеник Роман Федорович (26 липня 1968, Наконечне Друге, Львівська область - 25 січня 2014, Київ) - протестувальник Євромайдану, входив до самооборони Майдану. Романа Сеника було поранено 22 січня 2014 року біля стадіону "Динамо" на Грушевського під час Євромайдану, коли Роман стояв з прапором на передовій. Снайпер прострілив йому легеню та завдав важкого поранення в плече бронебійною кулею спеціального призначення. Роман переніс кілька операцій у Київській міській клінічній лікарні № 17, втратив багато крові, йому довелося ампутувати руку. Проте ушкодження виявилися занадто важкими, і вранці 25 січня він помер у лікарні, не приходячи до тями. Похорон відбувся 27 січня у рідному селі Романа Наконечному Другому, в останню путь його проводжали близько двох тисяч людей під скандування "Герої не вмирають!".
Сердюк Ігор Михайлович, Кременчук, Полтавська область. 1969 року народження, 40 років. Був на Майдані з перших днів, брав участь у загоні Самооборони Майдану від Кременчука. Прапороносець 9-ї сотні самооборони. Повертався додому і знову їхав у Київ. Потрапив під обстріл у Маріїнському парку 18 лютого 2014 року, коли брав участь у будівництві барикади, чоловікові вистрелили з обрізу в обличчя. Сергій Полюхович, заступник голови кременчуцького "Майдану" розповів - "Він будував барикаду, носив мішки. Під час цього на нього та інших активістів напали тітушки та "беркутівці". Зразу була сутичка, потім хтось вистрелив Ігорю в упор в обличчя". Вбитий на перехресті вулиці Інститутської та Кріпосного провулку. В житті захоплювався дайвінгом, серед спільноти дайверів мав ім'я Сердитий. Був підприємцем: займався ремонтом квартир. Смерть Ігоря оплакують дружина та дочка.
Чміленко Віктор Іванович, село Борисівка Бобринецького району Кіровоградської області. Народився у 1961 року. Займався фермерством. Загинув від пострілу в голову 20 лютого 2014 року у Києві. (У інших списках загиблих Майдану значиться - Сміленко Віктор, 53 роки. Жив у Кіровоградській області. Фермер, застрелений снайпером - можливо це одна і та ж особа). (Прим. Admin).
Смолянський Віталій Віталійович, село Фурманівка Уманського району. Народився у 1984 році. Загинув 20 лютого 2014 року у Києві.
Сольчаник Богдан Зиновійович, Старий Самбір Львівської області. Народився 25 липня 1985 року. Викладач кафедри нової та новітньої історії України Українського католицького університету. Загинув 20 лютого 2014 року у Києві.
Тарасюк Іван Миколайович, смт Олика Волинської області / село Залісоче Ківецівського району Волинської області. Народився 28 січня 1993 року. Загинув 20 лютого 2014 року у Києві від кулі снайпера у віці 21 року.
Ткачук Ігор Михайлович, село Велика Кам'янка, Івано-Франківська область /село Знаменка Гвардійського району Івано-Франківської області. Народився 1 вересня 1975 року. Загинув від кулі снайпера 20 лютого 2014 року у Києві. У Ігоря залишилось троє дітей 1996, 2002 і 2013 р.н.
Топій Володимир Петрович, село Вешневе Самбірського району Львівської області. Народився у 1955 році. Згорів живцем 18 лютого 2014 року у Будинку профспілок у Києві. Тіло упізнане 3 березня 2014 року.
Точин Роман, місто Ходорів Жадачівського району Львівської області. Народився 6 серпня 1970 (1969?) року. Загинув 20 лютого 2014 року у Києві. Залишилась дружина і двоє доньок.
Ушневич Олег Михайлович, Дрогобич Львівської області. Народився у 1982 році. Був застрелений снайпером на вулиці Інститутській поблизу Жовтневого палацу 20 лютого 2014 року. Народився в Дрогобичі в сім'ї працівників ВАТ НПК "Галичина" Михайла та Євгенії Ушневич. Багатьом працівникам нафтопереробного активіст запам'ятався під час похорону його матері у 1985 році: Євгенія Ушневич померла під час пологів, народивши Олегові брата. Тоді трирічний Олег, не усвідомлюючи, що сталося, ніжно та беззахисно тулився до своєї бабці. На Майдані в Києві Олег Ушневич був з першого дня. Його добре знають на Сколівщині, де після закінчення вишу вчителював. В останні роки виїжджав на заробітки за кордоном.
Хоменко Ігор, Вишневе Київської області. Народився 27 січня 1960 року. Помер 2 березня 2014 року близько 14:00 під час Народного Віче на Майдані у Києві від серцевого нападу. На день смерті Ігору було 54 роки.
Храпаченко Олександр Володимирович, Рівне. 18 вересня 1987 року. Театральний режисер, м. Рівне. Загинув від кулі снайпера 20 лютого 2014 року у Києві.
Хурція Зураб, Кіровоград / Грузія (Гагри). Народився 29 липня 1960 року. Помер 18 лютого 2014 року у Києві. Тіло виявили на барикаді, розташованій на вулиці Інститутській, біля верхнього входу в метро "Хрещатик". Проживав у Кіровограді. Вважається що помер від серцевого нападу.
Царьок Олександр Миколайович, село Калинівка Васильківського району Київської області. Народився у 1978 році. Загинув 20 лютого 2014 року у Києві біля готелю "Україна" на вулиці Інститутській. Буж жорстоко побитий (на тілі багато переломів і синців), а потім застрелений із вогнепальної зброї двома пострілами - в живіт і в груди. В Олександра залишилось п'ятеро дітей.
Цепун Андрій Михайлович, Київ. Народився у 1978 році, 35 років. Його забили на смерть у ніч на 21 лютого 2014 року у Києві. Андрій був у команді активістів, які ввечері 20-го лютого блокували в'їзд в столицю з Гостомельської траси. Близько опівночі Андрій вирушив додому, але вдома так і не з'явився. Згодом дружині зателефонували з моргу лікарні швидкої допомоги та повідомили, що тіло Андрія зі слідами побиття та черепно-мозковою травмою, несумісною з життям, було знайдено на вулиці Верболозній.
Чаплінський Володимир Володимирович, місто Обухів Київської області. Народився 13 липня 1979 року. Загинув 20 лютого 2014 року у Києві. Залишилися дружина з двома дітьми.
Черненко Андрій Миколайович, Київ. Народився у 1978 році. Народився 9 грудня 1978 року. Уродженець села Слободо-Петрівка Гребінківського району Полтавської області. Дитячі та юнацькі роки провів у місті Черкаси, де й зараз мешкають його батьки і брати. У 2002 році переїхав до Києва. Закінчив Національний транспортний університет, інженер-технолог, магістр. Працював автоелектриком на станції технічного обслуговування у Києві. У 2008-2012 рр. разом з дружиною працював у Посольстві України в Нідерландах. Поранений в груди 19 лютого 2014 року, помер у 17-й лікарні міста Києва. Без батька залишилась 7-місячна дочечка Яна. Похований у рідному селі.
Чернець Віктор Григорович 1977 р.н., мешканець с. Подібна Черкаської обл., мав двох дітей. На трасі Одеса-Київ, жителі Маньківки та Умані біля села Подібна встановили блок-пост на дорозі, аби "тітушки" та спецпризначенці не дісталися до столиці. Водій невстановленого джипа, який пробивав дорогу внутрішнім військам, на шаленій швидкості 19 лютого збив 37-річного мешканця села Подібна насмерть.
Шаповал Сергій Борисович, Київ. Народився у 1969 році. 45 років. Сергій був активістом Самооборони. 18 лютого 2014 року вбитий на вулиці Грушевського біля Будинку офіцерів у Києві. Причиною смерті стало два вогнепальних поранення у живіт та серце. По його смерті залишилась старенька мама.
Швець Віктор Миколайович, село Гатне Києво-Святошинського району Київської області, 1951 року народження. Військовослужбовець у відставці, старший мічман. Прийшов на Майдан 18 лютого 2014 року, за його словами, "щоб захистити молодих людей". Увечері 18 лютого він зателефонував родині і сказав, що з ним усе добре. О 4 ранку 19 лютого пролунав ще один телефонний дзвінок: незнайомий голос повідомив його дружині про те, що він помер. Смерть настала близько першої години ночі від двох вогнепальних поранень у груди та одного у шию. Віктора Миколайовича розстріляли з близької відстані співробітники "Беркуту" з помпової рушниці 12-го калібру. Родичам вдалося дізнатися, що після розстрілу беркутівці забрали його тіло та відвезли у невідомому напрямку (зі слів друга, до райвідділку міліції, щоб потім видати за терориста). Звідти пораненого героя забрала швидка, але його життя не врятували, він помер, не доїхавши до лікарні.
Шеремета Людмила, Хмельницький. 75 років. Лікар за професією, вона усе життя присвятила спасінню людей. Була поранена 19 лютого 2014 року у Хмельницькому, під час молитви перед будівлею СБУ про мир, про те, щоб не було більше кровопролиття на рідній землі. Пробувши понад три доби у реанімації, так і не повернувшись до свдомості, 22 лютого 2014 року Людмила Шеремет померла.
Шилінг Йосип Михайлович, Дрогобич Львівської області. Народився 14 травня 1952 року. Загинув від кулі снайпера 20 лютого 2014 року у Києві біля Жовтневого палацу. Походить з села з Вороблевичі Дрогобицького району Львівської області. Давній член Української республіканської партії. Разом з дружиною Анною народили та виховали 2 дочок, які подарували дідусеві та бабці чотирьох внучок. За професією - будівельник. Останні роки часто їздив на заробітки до Італії. Дружина Анна працює в Італії. На київський Майдан їздив кілька разів, затримувався там надовго. Хотів жити у вільній, заможній країні - аби внуки не шукали щастя по закордонах. Загинув 20 лютого від пострілу в голову біля Жовтневого палацу.
Шимко Максим Миколайович, Вінниця. Народився у 1979 році, 33 роки. Загинув 20 лютого 2014 року у Києві. Останній запис, який він залишив на своїй стоірнці у "ВКонтакте" 18 лютого - "За Україну!!!!!!!!!!!!! Всі хто може їдьте в Київ !!!".
Щербанюк Олександр Миколайович, Чернівці. Народився 2 січня 1968 року. Член партії "Батьківщина" з 2004 року, керівник партійної первинної організації у Чернівцях, воїн-афганець. Олександр двічі був на Майдані, активно допомагав однопартійцям із "Батьківщини" організовувати протести у Чернівцях, та після подій 18 лютого вирішив поїхати до столиці знову. "У четвер, 20 лютого, вранці ще розмовляла з ним. Він захеканий взяв слухавку, сказав: "Кицюню, ми взяли Інститутську, я зараз не можу говорити". А коли набрала його буквально за кілька хвилин, мені розповіли, що Саші вже немає…", - розповіла журналістам дружина загиблого героя Наталя Щербанюк. Снайпер вцілив йому у серце просто біля чернівецького намету у Києві. Без батька залишилося троє дітей. За даними "Буковинської правди" в Чернівцях Олександр Щербанюк працював приватним підприємцем, займався будівництвом, переважно виконував плиточні роботи. В нього залишилась дружина, хвора мама і двоє дітей - син Даня, який навчається в 9-класі та 20-річна донька Ольга. Він був дуже активним політичним активістом. На Майдані був з самого початку з перервами.

....... а також:
Бачинський Ігор (Помер 25 лютого 2014), 30 років. Він круглий сирота, є тільки бабуся та дідусь, які живуть в Боярці. Вони повідомили, що Ігор отримав травми на майдані, лікувався, але потім помер. Але в документах про смерть вказана причина смерті некримінального характеру.
Жановачий Андрій Богданович, 1964 року народження. Загинув у Києві.
??? Олег, (Олег з Кременчуцького району. Прізвище загиблого 22 лютого досі не з'ясували), боєць 1-й сотні Майдану, з Кременчуцького району на Полтавщині. Помер 23 лютого 2014 Причиною смерті стало поранення, отримане напередодні. Йому зашили сонну артерію, витягли кульку "шрапнель", але було ще кілька кульок ("шрапнель"), яких не побачили.
Нечипорук Юрій, 40 років, Хмільник. Вбитий "тітушками" 18 лютого 2014 р. та вивезений за 30 км від Києва під селище Глеваха. На тілі виявлено 20 ножових поранень - з них два на шиї та дев'ять в області серця.
Синенко Сергій Петрович, Активіст Автомайдану Запоріжжя. (Смерть 13 лютого 2014 р.) Батько чотрьох дітей. Автомобіль "Тойота" разом із власником всередині згорів на дорозі між селами Червоний Яр та Івангород в Запорізькому районі. За попередньою інформацією, займання сталось через те, що невідомий вистрелив у бензобак автомобіля, від чого той спалахнув. Труп було упізнано за аналізом ДНК. У відеозверненні відповідальність за вбивство взяли на себе т.зв. "Привиди Севастополя". На похорони прийшло близько 100 чол.
Хом'як Віктор, село Голишів Луцького району Волинської області. 55 років. Ця проста та щира, життєлюбна людина приїхала на Майдан після побиття студентів 30 листопада 2013 року. Був справжнім патріотом України, жив простим спокійним життям, любив природу, рибалку. 27 січня 2014 року його тіло було виявлене у зашморгу, повішеним на каркасі ялинки на Майдані Незалежності у Києві. Друзі та священики, які знали Віктора, кажуть, що він не міг покінчити життя самогубством.

(Із встановленням особи загиблих виникають плутанини. У Всеукраїнських ЗМІ є інформація про загиблого Івана Кремана з Кременчука. У списках інформації про загиблого дуже мало. Відомо, що загинув 20 лютого на вулиці Інститутській. За іншими даними, які опублікували у списках української «Вікіпедії», Іван Креман – це Іван Пантелєєв із Краматорська (хлопець мав псевдонім «Креман»), інший випадок з загиблим Чміленко Віктором Івановичем з села Борисівка Бобринецького району Кіровоградської області, 1961 року народження. В Інтернетмережах значиться і прізвище загиблого Сміленко, з цього ж села. Чи є це дві різні загиблі особи, чи одна?  Також у списках загиблих Небесної Сотні значиться Володимир Захаров, а у соц.мережах інформують, що його побили мітингуючі ЄвроМайдану і він працівник офісу Партії регіонів).

...і мовчки сотня непокорених героїв
відходила у чисті небеса,
і погляди знесилених мільйонів
дивились вслід братам, батькам, синам;
у темне небо по руках в відкритих трунах
до світу кращого крізь сльози матерів,
не буде прощення убивцям й нам не буде,
коли непомщеними лишаться всі ті, хто так любив,
хто не дістався правди, зупинившись на півкроці,
хто згас за нас, недотягнувши до весни,
тримає курс у небеса славетна сотня,
землі своєї упокоєні сини.

Вічна пам'ять ГЕРОЯМ МАЙДАНУ і вічна слава !


Перейти на початкову сторінку СПИСКУ ГЕРОЇВ

New-forum uCoz-forum GD Свобода IP WebPlus тИЦ WebSpidTest PROXI x-sity