П`ятниця, 20.09.2019, 06:57Головна | Реєстрація/Sign Up | Вхід/Log In

Форма входу

Пошук по сайту

Календар

«  Вересень 2019  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
30

Міні-ЧАТ

Повідомлення



Останні публікації


********
********
Videofilm uroczystości
200 – lecie kościoła Świętego Stanisława w Tarnorudzie.
В розділ VIDEO-матеріали завантажено 3 фільми приурочені події святкування 200-річчя храму в селі Тарноруді.
Відео - матеріал про похід на Стінку для вшанування пам'яті трагічно загиблих 1945 року
********
********
********
Приємного перегляду

Портали/сайти


Сторінками газет



Свобода - тернопільська газета



Оцінка сайту

Оцініть сайт Фащівки
Всього відповідей: 273

Статистика переглядів

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
free counters

Реквізити сайту:


E-mail the site:
evgyb@yahoo.com

(067)9296598

Герої нашого часу (ч.-1)
Герої нашого часу - Небесна Сотня

    Мамо, не плач. Я повернусь весною.
    У шибку пташинкою вдарюсь твою.
    Прийду на світанні в садок із росою,
    А, може, дощем на поріг упаду.
Голубко, не плач. Так судилося, ненько,
Вже слово, матусю, не буде моїм.
Прийду і попрошуся в сон твій тихенько
Розкажу, як мається в домі новім.
    Мені колискову ангел співає
    I рана смертельна уже не болить.
    Ти знаєш, матусю, й тут сумно буває
    Душа за тобою, рідненька, щемить.
Мамочко, вибач за чорну хустину
За те, що віднині будеш сама.
Тебе я люблю. I люблю Україну
 Вона, як і ти, була в мене одна.

Аксенін Василь - він помер у Польщі від отриманих ран, - про це повідомив депутат міськоїх ради Олексій Каспрук. Чернівчанин Василь Аксенин був важко поранений 20 лютого у Києві. У нього була пробита черевна порожнина, задіта тазостегнова кістка. Наприкінці лютого його відвезли до Польщі на лікування.
Арутюнян Георгій Вагішакович, місто Рівне. Народився 4 липня 1960 року у Батумі. Громадянин Грузії. Отримав вид на мешкання в Україні. Загинув 20 лютого 2014 року на барикаді у Києві у віці 53 років. Два роки тому у Георгія померла дружина від епілептичного нападу, перебуваючи дома наодинці із 1-річною донькою, і тепер його трирічна донечка лишилася круглою сиротою. Сім"я жила дуже бідно. Гергій планував виїхати на батьківщину у Батумі в Грузію до родини, після того як встановить пам"ятник покійній дружині на її роковини.
Байдовський Сергій Романович, Нововолинськ, Волинська область. Народився 21 серпня 1990 рокув місті Нововолинськ. Працівник магістральних нафтопроводів "Дружба". З 1997 до 2007 року навчався у Нововолинській школі №12. З 2007 року навчався у Луцькому інституті розвитку людини університету "Україна". Неодружений. Працював у місті Дрогобич. Одна із останніх цитат на його сторінці "ВКонтакті" слова Левка Лук'яненка: "Нація, яка не готова посилати синів на смерть, не виживе...". Загинув 20 лютого 2014 року у Києві від вогнепального поранення в легеню снайпером.
Бльок Іван Іванович, місто Городок Львівської області. Народився 21 липня 1973 року, 40 років. (Івана Бльока занесли в списки загиблих під прізвищем Тур - насправді це прізвище його дружини, дехто кликав його Туром. Він був прихильником "Свободи". Займався приватним бізнесом і постійно підтримував Майдан.). Приватний підприємець. Приїхав на Майдан 19 лютого 2014 року. 20 лютого на Інститутській у Києві він загинув від кулі снайпера. Без батька залишилися донечка і маленький син.
Бойків Володимир Васильович, Київ. Народився 5 лютого 1955 року. "Батько Володимира вижив у часи війни та сталінських репресій і постійно перебував під наглядом КДБ. Він виховував сина на таких засадах: Україна повинна бути незалежною, самостійною", - розповіла Наталія Бойків, дружина Володимира. У житті Володимира було два захоплення: політика і футбол. Він був незадоволений владою, але не воював, бо не належав до активістів Самооборони чи радикальних партій. 18-го лютого 2014 року Володимир Бойків вирушив на Майдан. "Я просила його того не робити, бо недавно він переніс інсульт, проте він сказав: "Наталко, я тут біля водометів, біля вул. Грушевського, я тут повинен бути", - пригадує дружина. І на цьому зв'язок обірвався. Можливо, у той момент його і вбили. Володимир отримав три вогнепальні поранення - кулі поцілили у печінку й селезінку, хребет та голову. У героя залишилося троє синів: дорослі Андрій і Олександр та 12-річний Захар, у Львові - старий батько Василь Бойків. Загинув 18 лютого 2014 року у Києві у віці 59 років.
Бондарев Сергій Анатолійович, Київ / Донецька область, місто Краматорськ. Народився 24.11.1981 року. Загинув на Майдані у Києві 18 лютого 2014 року від чотирьох кульових поранень. Програміст компанії GlobalLogic. На момент смерті Сергію було 32 роки.
Бондарчук Сергій Михайлович, Старокостянтинів Хмельницької області. Народився 9 вересня 1961 року. Вчитель фізики, голова Старокостянтинівського міської організації ВО "Свобода". 20 лютого 2014 року у Києві загинув внаслідок вогнепального поранення снайпером.
Братушко Олексій Сергійович, Суми. Народився 10.04.1975 року. Навчався у Сумському державному університеті. Працював перевізником. Учасник "Помаранчевої революції". На Майдан приїздив від грудня 2013 року. Востаннє виїхав 19 лютого 2014 року. Беззбройний активіст загинув захищаючи своїх побратимів 20 лютого 2014 року у Києві, отримавши смертельне поранення від кулі снайпера, яка пробила і металевий щит і бронежилет. Медики не змогли його врятувати. Залишив батьків, дружину, доньку і сина, якому було лише 8 днів. Похований у Сумах.
Брезденюк Валерій, Жмеринка Вінницької області, 1963 року народження (50 років). Підприємець, художник техніки ебру (малюнки по воді), фіналіст щоу "Україна має талант". Був убитий пострілом у спину 18 лютого 2014 року у Києві.
Бура Ольга Анатоліївна - вона народилась 1986 року в селі Ріпне Буського району на Львівщині. Проживала у селі Журатин разом з мамою. Була двічі одружена, перший чоловік помер, дітей не мала. Брала активну участь у протестах у столиці починаючи з 24 листопада 2013 року. Тіло дівчини з Києва привезли на Львівщину 12 березня, від важких травм отриманих на Майдані вона померла у весняний день 10 березня 2014 р. (Існує інша версія
смерті дівчини).
Вайда Богдан Іванович село Летня, Дрогобицький район, Львівська область / село Стебник. Народився 28 квітня 1965 року. Загинув 20 лютого 2014 року у Києві у віці 49 років. Вайда Богдан був ревним християнином, патріотом України, активним учасником національного відродження 90-х років. 1990 року він взяв участь у Живому ланцюгу Соборності. Під час парламентських виборів 2007 року був спостерігачем на одній із виборчих дільниць у Луганську. На підтримку Євромайдану, до Києва перший раз приїхав 12 грудня 2013, увійшов до Самооборони Майдану і пробув тут до 18 грудня. Повернувся 19 лютого 2014, був у 12-й сотні Самооборони. Вранці 20 лютого зателефонував своїй сестрі Любові зі словами: "Люба, тут справжня війна! Стріляють…". Розмова увірвалася - Богдана Івановича було вбито пострілом снайпера в голову на вулиці Інститутській.
Варениця Роман Михайлович, село Старий Яр, Яворівський район, Львівська область. Народився 11 грудня 1978 року. Застрелений на вулиці Великій Житомирській у Києві. 20 лютого, страшна звістка облетіла Яворівщину: серед загиблих новітніх українських героїв у Києві снайперські кулі обірвали життя 36-літнього Романа Варениці та 32-річного Віталія Миколайовича Коцюби. Обидва поїхали в столицю рятувати Україну з міста Новояворівська Львівської області.
Васильцов Віталій Валерійович, село Жорнівка Києво-Святошинського р-ну Київської області. Народився у 1977 році. Уродженець села Гаврілівці Кам'янець-Подільського району Хмельницької області. Був застрелений 19 лютого 2014 року на вулиці Великій Житомирській у Києві. Без батька лишились двоє дітей.
Вербицький Юрій Тарасович (25 серпня 1963, м. Львів - 21 або 22 січня 2014, біля с. Гнідин, Бориспільський район, Київська область) - сейсмолог, кандидат наук. Син українського геофізика Тараса Вербицького, брат сейсмолога Сергія Вербицького. Активіст Євромайдану. 22 січня 2014 р. тіло Юрія Вербицького було знайдено в околицях села Гнідин Бориспільського району Київської області зі слідами тортур від яких і помер. При опізнанні було очевидно, що ноги перебиті - виднілися кістки, вся спина була синя, обличчя розбите, ребра випирали з правого боку зі шкіри. Офіційною причиною смерті визнано лікарями лікарні - переохолодження. Рідний брат Юрія упізнав його тіло у морзі Борисполя. Юрія Вербицького викрали разом з Ігорем Луценком 21 січня 2014 р. безпосередньо з приміщення офтальмологічного відділення Жовтневої лікарні у місті Києві. До лікарні з Будинку профспілок його привіз Ігор Луценко для надання медичної допомоги через травму ока. За словами Луценка, викрадачів було чоловік 10, яких найняла Партія Регіонів, щоб чинити безлад в столиці на період Євромайдану.
Веремій В'ячеслав Васильович, Київ. Народився 22 лютого 1980 року. Кореспондент газети "Вести". Загинув у ніч з 18 на 19 лютого 2014 року на вулиці Великій Житомирській у Києві від кульового поранення та побоїв тітушок. 18 лютого на перехресті Володимирської та Великої Житомирської невідомі чоловіки з бітами і зброєю, в касках, камуфляжі і чорних масках напали на Веремія та IT-спеціаліста "Вістей" Олексія Лимаренко. Чоловіки поверталися з роботи на таксі. Коли автомобіль зупинився на світлофорі, з підворіття вибігли чоловіки, почали розхитувати і закидати машину "коктейлями Молотова". Таксиста, Веремія та його колегу вони витягли з авто і жорстоко побили. Водій отримав серйозні травми ноги, Лимаренко спотворили обличчя, а Веремій отримав кульове поранення в груди. Постраждалим була надана перша медична допомога. В'ячеслава забрали в реанімацію. Помер у лікарні вранці 19 лютого 2014 року через втрату крові від кульового поранення. Місяць тому, 20-го січня, під час штурму на Грушевського В'ячеслав Веремій отримав травму ока - він частково втратив зір. В'ячеслав Веремій був провідним журналістом видання. Він готував публікації на гострі соціальні теми, проводив розслідування, писав репортажі з Євромайдану.Веремій - випускник столичного Інституту журналістики 2003 року, корінний киянин. Без батька залишився 4-річний син.
Войтович Назар Юрійович, Тернопіль / село Травневе, Збаразький район Тернопільської області. Народився у 1996 році (на момент загибелі - неповнолітній). Загинув 20 лютого 2014 року у Києві. Студент-третьокурсник кооперативного коледжу в Тернополі. Йому було 17 і у батьків він був єдиним. За розповіддю викладача живопису і рисунку Тетяни Панченко, на його малюнках незмінно була деталь української символіки - калина, тризуб, козаки. Хлопець ніколи не пропускав занять без поважних причин. А 20-го лютого чомусь не відвідав заняття. Виявилось, що напередодні увечері він зібрав речі для троюрідного брата і друзів на Майдані та поніс усе до автобуса, що вирушав на Київ. Насправді ж, йому самому нетерпілось стати учасником справжнього революційного Майдану в Києві. Задля цього він заздалегідь підготував власну каску, таємно від рідних поїхав у столицю. На Майдані провів всього дві години. Застрелили Назара із вогнепальної зброї. У червні хлопцеві мало виповнитись 18 років.
Голоднюк Устим Володимирович, Збараж Тернопільської області. Народився 12 серпня 1994 року. Студент Бережанського агротехнічного інституту. Волонтер Демократичного альянсу. 20 лютого 2014 року об 11-й ранку мав зустрітися з батьком, колишнім міліціонером, який збирався відвезти його з Києва додому на відпочинок. О 9-й ранку поговорив з татом по телефону. Трохи більше, ніж через годину хлопця не стало. Він загинув в бою, біля верхнього виходу станції метро "Хрещатик". Куля з гвинтівки снайпера пробила його блакитну ООН-івську каску і влучила в праве око. Коли його занесли в готель "Україна", лікарі не змогли зробити нічого. Устима не стало у віці 19 років.
Городнюк Іван, смт Березне, Рівненська область. 29 років. 19 лютого 2014 року він повернувся додому з Майдану. Під час останнього штурму беркутівців його було побито силовиками. Також він захворів, отримавши переохолодження, облитий водою з водомету. Іван Городнюк звернувся до лікарів, почав лікуватися. Але вночі серце молодого чоловіка не витримало і зупинилося. Смерть настала 20 лютого 2014 року.
Горошин (можливо Горошишин) Максим, с. Грушківка Черкаської області, 25 років. Помер у лікарні 20 лютого в Києві від тяжкої пневмонії, отриманої після того, як на Інститутській увімкнули водомети. (За іншою версією: Його тіло знайшли поблизу урядового кварталу. Активіст отруївся газом, концентрація отрути в легенях була настільки велика, що лікарі нічого не змогли вдіяти. За ним горюють семеро братів і сестер).
Грабовський Ярослав Васильович, 18.09.1979 р.н., Івано-Франківська область, Коломийський р-н, с. Печеніжин.
Гриневич Едуард Миколайович, село Деревки, Любешівський район, Волинська область / смт Любленець, Ковельський район, Волинська область. Народився 31 травня 1985 року. Боєць "Волинської сотні". Член ВО "Свобода". Загинув 20 лютого 2014 року на Майдані від кулі снайпера.
Гурик Роман Ігорович, Івано-Франківськ. Народився у 1994 році. Студент факультету психології Прикарпатського університету. Загинув 19 лютого 2014 року у Києві. Хлопець зник 18 лютого. Інформацію про розшук зниклого іванофранківця поширювали у соцмережах. "Зараз або ніколи. Всі на Грушевського. На смерть" - таким був останній запис на сторінці студента у соцмережі. "Юнак з очима, в яких було шалене бажання жити" - такі слова сказав хірург, котрому принесли закривавленого хлопця з великою раною та сильною кровотечею. А він, як лікар, не міг нічого для цього зробити, бо рана була смертельна. Єдина дитина в сім'ї, єдиний внук. Влучний постріл у голову не залишала шансу на життя. Діагноз - вогнепальне поранення в голову, відкрита черепно-мозкова травма. Дівчина, яка робила усе можливе, щоб врятувати життя юнака, поділилася в соціальній мережі спогадами про останні хвилини життя хлопця: "Поки я притримувала його руку, щоб поставити капельницю, він безтями, рефлекторно, інстинктивно (так як він був в комі через тяжку травму) стиснув мої пальці в своїй долоні. Я ніколи не забуду цю, свого роду, спробу втриматися за життя. Ніколи не забуду це останнє рукостискання. Червоний хрест та мітингуючі, які заносили його на носилках в карету швидкої допомоги, кричали Тримайся! Героям Слава!!!".
Дворянець Антоніна Григорівна, Бровари Київської області. 62 роки. 18 лютого 2014 року її мертве тіло знайшли на барикаді, розташованій на вулиці Інститутській, біля верхнього входу в метро "Хрещатик" у Києві. Офіційна версія гибелі - серцевий напад. Була ліквідатором аварії на ЧАЕС.
Дзявульський Микола Степанович Шепетівка, Хмельницька область. 1958 року народження. Вчитель географії та біології. Член Всеукраїнського об'єднання "Свобода", помічник-консультант народного депутата Ігоря Сабія. Обирався депутатом міської ради 1994-1998 років, очолював Спілку підприємців Шепетівщини 2002-2005 років, довгий час працював на викладацькій роботі вчителем георграфії шепетівської школи-ліцею, останній час був помічником народного депутата від ВО "Свобода" Ігоря Сабія. Земляки говорять, що усі зусилля Миколи Дзявульського були спрямовані на патріотичне виховання молоді, він переконував, що в цей нелегкий час неможливо стотяти осторонь будь-яких подій, необхідно бути свідомим українцем, будівничим своєї держави. 20 лютого 2014 року загинув від снайперської кулі на вулиці Інститутській у Києві.
Дигдалович Андрій Іванович, село Сокільники, Пустомитівський район, Львівська область. Народився 03.06.1973 року. Андрій був на Майдані три місяці, захищав Майдан у складі афганської сотні. 11 грудня 2013 року був одним з перших, хто стримував натиск "Беркуту". 20 січня на вулиці Грушевського Андрія було поранено: він майже перестав бачити на одне око, у яке влучила гумова куля. Не долікувався і через два дні повернувся до побратимів на Майдан. Загинув 20 лютого 2014 року, рятуючи молодого хлопця. Куля пробила бронежилет. Напередодні комендатура Майдану нагородила Андрія Дигдаловича орденом "За оборону Майдану", але передати нагороду не встигли, бо розпочався штурм. Герой Майдану похований у Львові на Полі почесних поховань Личаківського цвинтаря, поруч з могилою закатованого майданівця Юрія Вербицького.
Дідич Сергій Васильович, село Стрільче Городенківського району Івано-Франківської області. 1969 року народження, 44 роки. Депутат Городенківської районної ради від ВО "Свобода". Разом з дружиною був на Майдані з початку грудня 2013 року, у Жовтневому палаці Сергій відповідав за порядок на другому поверсі. Загинув 18 лютого 2014 року під час сутичок з "Беркутом" під Верховною Радою. Граната розірвала йому артерію на шиї. Потім, за словами очевидців, його голову переїхала машина. У цей час його дружина знаходилася у периметрі Майдану. У Сергія Дідича лишилися дорослий син та донька-школярка.
Дмитрів Ігор Федорович село Копанки Калуського р-ну Івано-Франківської області. Народився 9 жовтня 1983 року. Загинув у Києві 20 лютого 2014 року у віці 30 років. Куля снайпера пробила легеню. Впродовж кількох годин його безнадійно розшукували. А близько 17:00 із 17-ї лікарні м. Києва надійшла інформація про те, що Ігор Дмитрів помер. Шансів на врятування не було жодних.
Жаловага Анатолій Григорович Львів / місто Дубляни Львівської області. Народився 13 березня 1980 року. Загинув у Києві 20 лютого 2014 року у віці 33 років. 22 лютого, у Дублянах його поховали. Чоловіку було 34 роки, за освітою закінчив Львівський державний університет фізичної культури, спеціалізація - гандбол, а працював - будівельником. Анатолій поїхав на Майдан у вівторок, а в середу снайпер поцілив йому у голову. Куля майже повністю знищила череп чоловіка, тому у труну його поклали із повністю закритою головою. Проводжали в останню дорогу Анатолія Жаловагу усім селом. Траурна хода пройшлась усім селом. Прощались з Анатолієм просто неба, бо на похорон прийшли усім селом, і люди не могли поміститись у жодному приміщенні.
Жеребний Володимир Миколайович см. Рудки, Самбірський район, Львівська область (переїхав туди з села Вишня Городоцького району Львівської області). Народився 6 жовтня 1985 року. Працював у Вишнянському коледжі Львівського національного аграрного університету. Загинув 20 лютого 2014 року від снайперської кулі у Києві у віці 28 років.
Жизневський Михайло Михайлович (Білорус. Міхаіл Міхайлавіч Жызьнеўскі, 26 січня 1988, Гомель, БРСР - 22 січня 2014, Київ, Україна) - громадянин Білорусі, звідки виїхав через політичні проблеми. Проживав у Білій Церкві, протестувальник Євромайдану, журналіст, входив до самооборони Майдану. Член націоналістичної організації УНА-УНСО. Загинув 22 січня 2014 року близько 9-ї години ранку від пострілу мисливською кулею в область серця біля стадіону "Динамо" на Грушевського.
Зайко Яків Якович, Житомир, 73 роки. Народився 4 квітня 1940 року у Білорусі, в селі Делятичі Новогрудського району Гродненської області. Народний депутат України першого скликання, головний редактор журналу "Голос громадянина". Творець мирної "житомирської революції" 1989-1990 років. Життя присвятив журналістиці. З 1984 року редагував інформаційний вісник "Новини Житомирщини", був секретарем правління обласної організації Спілки журналістів України. З 1989 року - голова журналістського кооперативу "Посередник", головний редактор газети "Трудова Волинь", головний редактор газет "Стенограма", "Фермер - вільний селянин" (м. Київ). Як народний депутат України першого скликання (1990-1994) входив до складу Комісії з питань гласності та засобів масової інформації, був одним із засновників Народної ради. Помер від інфаркту 18 лютого 2014 року на вулиці Інститутській у Києві, коли "Беркут" почав наступати на людей.
Зубенко Владислав , Харків. Помер від ран 28 лютого. Куля снайпера 20 лютого наскрізь пройшла через хлопця, зачепивши печінку, нирку, легені та нервові закінчення хребта, пробивши діафрагму. 22 квітня, йому виповнилося б 23 роки.
Ільків Богдан, 51 рік, смт Щирець Львівської області. Отримав 2 вогнепальні поранення в живіт під час стрілянини на Майдані і помер 22 лютого в лікарні. Лікарі два дні боролися за його життя. В Богдана залишилося двоє доньок. Похований у Львові на Личаківському цвинтарі.
Калиняк Богдан Михайлович (52 роки, родом з Коломиї, Івано-Франківської області). Народився 29 січня 1961 року. Працював слюсарем на заводі "Сільмаш", згодом відкрив власний магазин побутової техніки. Учасник Помаранчевої революції. На Майдан приїздив упродовж двох місяців. Допомагав пораненим, чергував вночі, пильнував за чистотою. У січні під час протистоянь на вулиці Грушевського потрапив під струмінь водомету, внаслідок чого розвинулася хвороба. Помер у госпіталі Івано-Франківська. Залишив дружину, доньку, сина і маленьку онучку. Міський голова Коломиї Ігор Слюзар розповів, що Калиняк 2 місяці з маленькими перервами по чотири дні стояв на Майдані і, маючи рідну сестру в Києві, не ходив до неї, щоб відігріватися.
Капінос Олександр, місто Кременець Тернопільської області. Народився 10 березня 1984 року. Активіст ВО "Свобода", керівник громадської організації "Патріот Волині". Брав участь у голодуванні під Українським домом у 2012 році. Витримав 12 днів без їжі на знак протесту проти "мовного закону". Олександр був поранений 18 лютого осколком світлошумової гранати на барикадах коло Будинку профспілок. Помер 19 лютого в лікарні у Києві у віці 29 років. Друзі Олександра кажуть, що після революції він збирався одружитись.
Кемський Сергій Олександрович, родом з Керчі / місто Коростень Житомирської області. Народився у 1981 році. Закінчив Львівський національний університет імені Івана Франка за спеціальністю "політологія". Аналітик Інституту політичних та економічних ризиків і перспектив. Писав статті для "Української правди", газети "День" та інших видань. Був засновником та адміністратором ресурсу "Кооперативний рух". На Майдан приїздив часто, належав до "Чорної сотні". Допомагав виносити поранених. Загинув 20 лютого 2014 року у Києві на вулиці Інститутській від снайперського пострілу в шию. Похований в місті Коростень Житомирської області, куди переїхали його батьки. У нього залишився син, якому нещодавно виповнився лише рік.
Кіпіані Давид, громадянин Грузіїї. Протягом останнього року разом з родиною проживав у Києві. Дато Кіпіані був на майдані три місяці - від самого початку. 20 лютого 2014 року отримав два смертельних вогнепальних поранення в районі барикади коло ЦУМу і помер у машині "швидкої". Незважаючи на це, у офіційному висновку судмедекспертизи причиною смерті вказані "гостра ішемія та недостатність серця". Без батька залишилася дитина віком 1,7 років.
Кіщук Володимир Юрійович, Запорізька область / смт Димер, Вишгородський район, Київська область. 1956 року народження. Загинув 18 лютого 2014 року у Києві під час сутичок з беркутівцями біля Верховної Ради. Смерть настала від удару в голову у районі потилиці.
Корнєєв Анатолій Петрович, село Гаврилівці Кам'янець-Подільського району Хмельницької обл асті. Народився 31 січня 1961 року. Сільський голова села Руда Кам'янець-Подільського району Хмельницької області. Закінчив Кам'янець-Подільське військове училище, офіцер запасу. Регулярно їздив на Майдан, допомагав, привозив харчі. Загинув 20 лютого 2014 року, вбитий пострілом у серце під час відступу силовиків на вулиці Інститутській у Києві.
Корчак Андрій, Стрий, Львівська область. 49 років зі Стрия. Помер у від розриву внутрішніх органів після побиття 18 лютого. За словами сестри Ольги, Андрій змалку зростав патріотом. На Майдані був із листопада, завжди стояв на передових. Напередодні загибелі телефонував до брата Юрія та говорив, що має нехороше відчуття. Потім у друге повідомив, що на Інститутській наступає Беркут, а за дві години зателефонував медбрат і сказав, що в Андрія розбита голова, схоже на черепно-мозгову травму, і його не можуть реанімувати. Помер Андрій 18 лютого у столичній лікарні N17. Він походив із сім'ї колишніх репресованих. Був неодружений. Дев'ять років тому поховав батька, жив з 81-річною матір'ю. Працював на місцевих будівництвах. Після звільнення їздив на заробітки до Чехії.
Костенко Ігор Ігорович, село Зубрець, Бучацький район, Тернопільська область. Народився 31 грудня 1991 року. Студент. Журналіст газети "Спортаналітика". Загинув 20 лютого 2014 року поблизу Жовтневого палацу у Києві.
Костишин Михайло Йосипович 1971 р.н. Проживав з мамою, мав двох молодших братів, Романа та Василя. Михайло часто казав: "я неодружений, мені немає що втрачати, тому я повинен бути на Майдані!". Він був на Майдані відразу після побиття студентів. Сам також був жорстоко побитий, з 27 січня перебував у лікарні. Ніяких шансів вижити у нього не було, хоча лікарі зробили все, що могли. Помер у лікарні 26 лютого 2014 року. На похоронах Михайла, коли привезли його тіло додому, не витримало серце 94 річного дідуся Михайла, ветерана УПА.
Котляр Євген Миколайович, Харків. Народився у квітні 1980 року. Активіст екологічної організації "Зелений фронт". Приїхав на Майдан у Київ 17 лютого 2014 року. Загинув під час перестрілки на вулиці Інститутській у Києві. 33-річний Євген Котляр працював промисловим альпіністом. Харків'яни знають його як активного учасника акції протесту у парку Горького проти вирубки дерев. Тоді Євген з іншими альпіністами примотав себе мотузкою до дерева на знак протесту.
Коцюба Віталій Миколайович, село Вороблячин Яворівського району Львівської області / місто Новояворівськ Яворівського району Львівської області. Народився 7 липня 1982 року. Загинув 20 лютого 2014 року у Києві від вогнепального поранення, залишивши одних молоду дружину та двох діток.
Кульчицький Володимир Станіславович, Київ. 1949 року народження. Загинув 18-19 лютого 2014 року у Києві. Куля пройшла на виліт в серце, застрягла в одязі. Друга влучила йому в живіт.
Лінійчук Олег, народився 4 червня 1988 року у Вінниці. Закінчив з червоним дипломом Вінницький політех. Помер від крововиливу в мозок після того як його жорстоко побили бійці "Беркута" і проломили череп.
Мазур Артем, він перейшов із 15-ої в Небесну Сотню 3 березня 2014. Артем був поранений осколками гранати під час сутичок в Маріїнському парку. В хлопця був проламаний череп, лікарі витягували осколки з голови. Від 18 лютого Артем перебував в комі. Родичі планували перевезти його в Чехію або Польщу на лікування, проте хлопець помер. На Майдані Артем пробув два місяці. 26 - річний хлопець був мешканцем Хмельницького. До останнього дні друзі Артема молилися за його одужання.
Мазуренко Павло (41 рік, відвідував Євромайдан) Був побитий охоронцями на даху торгового будинку, що на вулиці Гната Юри, начебто за Євромайдан. 20 грудня відмовився від госпіталізації швидкою допомогою. Помер 22 грудня в реанімації Київської міської клінічної лікарні № 12 від двосторонньої пневмонії.
Максимов Дмитро, Черкаська область / Київ. 19 років. Народився 17 листопада 1994 року. Срібний та бронзовий призер з дзюдо Дефлімпійських ігор в Софії, був справжньою надією для Спортивної федерації глухих України. Загинув на Майдані Незалежності 18 лютого 2014 року. Вибухом гранати йому відірвало руку. Пораненого доставили до Будинку профспілок, де він помер від втрати крові. Його тіло лежало кілька днів у Михайлівському соборі, і лише 21 лютого було упізнане родичами.
Машков Максим - помер 22 (за іншими даними 21) лютого в 17 лікарні м. Києва.
Мельничук Володимир Валерійович, Київ. (На інших інтернетмережах - Мельник) Народився 22 серпня 1974 року. Загинув 20 лютого, помер вже в лікарні. Стояв з дружиною пiд колонадою біля Жовтневого палацу, снайпер поцiлив в шию, забрали до готелю "Україна", потiм транспортували до лiкарнi № 17, де він і помер.
Мовчан Андрій Сергійович, Київ (Святошино). Народився 17 січня 1980 року. Працював у Національному театрі ім. І. Франка майстром сцени. Член Демократичного альянсу. Помер 20 лютого 2014 року у Києві від вогнепального поранення в голову. 20 лютого приблизно з 9 ранку до 10-ої він обходив барикади й запитував, чим може допомогти. Після 11-ої Андрій перестав відповідати на телефонні дзвінки. В обід його знайшли просто розстріляним - кілька вогнепальних поранень, що не залишали найменшого шансу вижити.
Мойсей Василь Михайлович, село Ківерці Волинської області / Луцьк. Народився 23 березня 1992 року. 21 рік, студент Университету розвитку людини "Україна" в Луцьку, активіст Киверцівської міської організації ВО "Свобода" Волинської області. Помер 20 лютого 2014 року в 17-ій лікарні Києва від вогнепального поранення у груди.

Дивитись ПРОДОВЖЕННЯ СПИСКУ ГЕРОЇВ 


...і мовчки сотня непокорених героїв
відходила у чисті небеса,
і погляди знесилених мільйонів
дивились вслід братам, батькам, синам;
у темне небо по руках в відкритих трунах
до світу кращого крізь сльози матерів,
не буде прощення убивцям й нам не буде,
коли непомщеними лишаться всі ті, хто так любив,
хто не дістався правди, зупинившись на півкроці,
хто згас за нас, недотягнувши до весни,
тримає курс у небеса славетна сотня,
землі своєї упокоєні сини.


Вічна пам'ять ГЕРОЯМ МАЙДАНУ і вічна слава !

New-forum uCoz-forum GD Свобода IP WebPlus тИЦ WebSpidTest PROXI x-sity